Свята та святі

Працював від 4:30 ранку. Артеміде Дзатті — мирянин, аптекар, святий

15 Березня 2024, 11:30 722

15 березня — спомин св. Артеміде Дзатті (1880-1951), мирянина-салезіанця, який понад 40 років служив хворим як аптекар, медбрат, асистент в операційній, а також адміністратор і керівник шпиталю.

Він працював від світанку й до вечора, з 4:30 до 20.00. Не полишив роботу і коли захворів. У пацієнтах бачив відображення самого Христа, тому часто казав такі фрази, як «Сестро, будь ласка, при готуйте постіль Господу Богу». Таке ж ставлення до хворих мав св. Камілл де Лелліс, засновник каміліанців, про якого розповідають: доглядаючи хворого бідняка зі смердючими виразками, він турботливо запитував хворого: «Ісусе, що я ще можу для Тебе зробити?»

Артеміде народився в Боретто, провінція Реджія-Емілія, В Італії, 12 жовтня 1880 року. Мав сімох братів і сестер. Уже 9‑річним хлопчиком він пішов на заробки, щоб допомогти утримувати сім’ю. Працював на фермі, вставав щодня (точніше, ще вночі) о 3‑й і вирушав на поле.

Коли Артеміде було вже 17 років, родина Дзатті перебралася до Баія-Бланки в Аргентині, до дядька, який обіцяв допомогу в знайденні праці. Попри те, що в Аргентині ширився антиклерикалізм, сім’я Дзатті провадила глибоке релігійне життя. Щонеділі й по святах вони приходили до храму, де душпастирювали салезіанці.

 

 

Артеміде брався за найрізноманітнішу працю, щоб заробити на хліб, а також допомагав настоятелеві парафії, о. Карло Каяллі, в душпастирстві, зокрема в опіці над хворими. Від нього юнак отримав книжечку про життя св. Йоана Боско. Коли він її прочитав — у ньому прокинулося прагнення вступити до згромадження салезіянців. Він пішов до новіціату, здобуваючи чернечу освіту в Берналі (Каза ді Берналь), поблизу Буенос-Айреса. Туди одного дня прибув молодий салезіанець, о. Ернесто Джуліані, хворий на туберкульоз. Артеміде його доглядав, так само як і Зефірино Намункура — хлопчика з племені мапуче, охрещеного сина вождя, який хотів стати священником-салезіанцем, але помер від туберкульозу.

Захворів і сам Артеміде — найімовірніше, заразившись від о. Ернесто. Йому довелося перервати новіціат. Лікар порадив відіслати хворого додому, в гори. На ті часи, початок ХХ століття, туберкульоз був фактично невиліковним, і радили тільки гірський клімат. Юнак потрапив до салезіанського дому у В’єдма, де брати під керівництвом о. Евазіо Ґарроне провадили лікарню й аптеку для бідняків. Тоді Артеміде склав обітницю Богородиці Помічниці вірних, що все життя присвятить турботі про хворих.

Повернення до здоров’я тривало два роки. Саме в цей час, спостерігаючи за служінням салезіанців у В’єдма, Артеміде відкрив, що сповненням його покликання має бути не священство, а служіння як брата-співробітника (коад’ютора), тобто консекрованого мирянина. Свої тимчасові обітниці він склад 11 січня 1908 року, а довічні — 11 лютого 1911 року.

Протягом понад 40 років брат Артеміде трудився із героїчною ревністю. Він керував лікарнею св. Йосифа, одним із перших медичних закладів у Патагонії, був аптекарем, асистевав в операційній залі, служив яе медбрат і як адміністратор.

Оскільки аптека, яку провадив Артеміде, не мала відповідних державних дозволів, влада пригрозила її закрити. Щоб цьому запобігти, Артеміде ночами вивчав фармакологію і склав іспит, який підтвердив його кваліфікацію. Маючи відповідний документ, він став гарантом існування аптеки для бідних.

Його день виглядав так: о 4:30 Артеміде вставав, бо перед робочим днем мав відправити ранкову медитацію і бути на Месі. Потім він провідував усіх хворих у лікарні, а опісля, на велосипеді, об’їжджав хворих по місту. По обіді грав у бочче (доступна навіть літнім та хворим гра у м’яч) з тими, хто видужував, потім знову йшов до хворих, від 14:00 до 18:00. До вечора, до 20:00, він працював в аптеці, а потім… знову йшов до пацієнтів. До 23:00 ще було вивчення медицини й духовне читання. Потім нарешті можна було відпочивати — але в постійній готовності до виклику…

 

 

Його вважали істинним «добрим самарянином». Його діяльність не обмежувалася лікарнею. Він, не шкодуючи сил, допомагав також біднякам. Коли йому була потрібна допомога — звертався до знайомих із такими словами: «Ти не хотів би позичити Господу Богу якийсь одяг?» А іншим разом: «Ви б не могли позичити Господу Богу грошей на шпиталь?» Його простота і довіра до Бога долали всілякі людські труднощі.

Артеміде Дзатті відзначався євангельською любов’ю, свідченням надзвичайної стійкості у вірі, а також терпеливістю й жертовністю. Він був беззаперечно слухняний настоятелям, хоча інколи послух їхній волі вимагав немалих зречень. Коли йому довірили будівництво нової єпископської курії, у вільні хвилини Артеміде надалі займався хворими та вбогими. Його називали «родичем усіх бідняків». В його житті предивним чином перепліталися і взаємодоповнювалися чинне служіння і контемпляція, любов до ближніх і дарування себе, служіння Церкві та своєму згромадженню.

1950 року Артеміде впав із драбини, роблячи ремонт, і це серйозно зашкодило його здоров’ю. З’явилися болі в боці та проблеми зі шлунком. Він знав, що це прояви раку підшлункової, але попри це, до кінця працював задля блага інших і не виявляв своїх страждань.

Артеміде Дзатті помер 15 березня 1951 року. На знак визнання його великих заслуг мешканці В’єдми назвали його ім’ям лікарню та головну вулицю свого міста, і встановили пам’ятник на його честь.

До грона блаженних Артеміде зарахував 2002 року папа св. Йоан Павло ІІ. Папа Франциск затвердив його канонізаційний декрет 9 квітня 2022 року, а 9 жовтня відбулась його урочиста канонізація. Артеміде Дзатті став першим салезіанським святим, що не був мучеником. Перед його канонізацією о. Анхель Фернандес Артіме, тодішній Генеральний настоятель Згромадження св. Йоана Боско, написав листа до всіх салезіанців. Він наголосив на трьох словах, на яких базується салезіанське життя Артеміде: вірити, обіцяти, зцілювати.  Попросивши у Марії про зцілення, він «ПОВІРИВ, адже не раз бачив, як Марія Помічниця Християн допомагала о. Гарроне у його служінні хворим. ПООБІЦЯВ, тому що завжди прагнув допомагати ближнім. А відтак ЗЦІЛИВСЯ», — зокрема, сказано в цьому листі. В ньому також цитується уривок із листа самого Артеміде до рідних:

«Наша радість — це хрести, наша втіха — це страждати, наше життя — це сльози, але завжди із дорогим і нерозлучним Супутником поруч, із надією досягти прекрасного раю, коли наше паломництво на землі завершиться».

Переклад CREDO за матеріалами: Święty codzienny

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

Аргентина
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Immediate Unity z-lib books

Casino news

Casino News Bets News Slots Aviator