Чи я насправді шукаю Господа?

Роздуми над Словом Божим на вівторок ІІІ Великоднього тижня

Євангеліє розуміє той, хто прагне Бога і хто Його шукає. Голод, що його ми інколи відчуваємо (у наші ситі часи це стається рідко), є немовби недосконалою тінню того істинного голоду, який є в людині. Найбільший філософ, відчуваючи голод, думає про хліб, а не про філософські системи. Тому хліб є найкращим знаком того істинного блага, яким хоче наситити нас Бог, аніж які завгодно ідеї. Тому й Христос обрав хліб як матерію, через яку духовно насичує нас своїм Тілом.

Однак прагнення і шукання можуть бути наражені на помилки. Є таке шукання Христа, з яким Марія Магдалина зі сльозами шукала Його біля гробу (пор. Йн 20, 15). Але мешканці Капернаума шукали Його тільки тому, що він дав їм хліба досита.

Земний хліб насичує тільки на короткий час. Треба подивитися на хліб не як на те, що насичує, а тільки як на знак того, що дає сили, аби йти далі. Таким знаком колись була манна.  То була пожива в дорогу, порція їжі, якої вистачало на один день. Немудрим є затримуватися в пустелі для того, щоб ласувати манною. Вона була дана для того, щоб перейти через пустелю до Обіцяної землі. Також вона була передвісткою, обітницею істинної їжі, яка наситить голод душі.

Голод душі набагато глибший і більше незносний, аніж голод хліба. Це голод життя. Людина може притлумлювати свій голод душі по-різному. Ми знаємо, як інші силкуються ошукати голод життя. Натомість важко кожному з нас побачити, як я сам це роблю.

Отож варто стати перед Господом нічого не граючи, не вдаючи, і подивитися, як я сам Його шукаю. Чи насправді я шукаю Його зі сльозами, як Магдалина? Чи не шукаю я замість Господа якогось духовного насичення, наприклад, почуття безпеки, яке випливає з приналежності до певної спільноти?