Римо-катол.: 30 квітня (довільний спомин)
Папу Пія V (Антоніо Мікеле Гіслієрі, 1507-1572, понтифікат 1566-1572) пам’ятають головно як «Розарієвого Папу», з огляду на битву при Лепанто, в якій об’єднаний флот християн подолав мусульманську напасть. Справді, захист Європи від винищення її християнських коренів, культури та цінностей є величезним здобутком (зроби що-небудь, святий Пію V, щоб ми сьогодні не втратили Європу, яку ти вимолив!). А з суто людського погляду, то створення Священної антитурецької ліги було не меншим подвигом, ніж вимолення перемоги. Бо християни, не менше ніж сьогодні, схильні були клопотатися кожен про власні інтереси (а правителі — про інтереси кожен своїх земель), і гадали, що небезпеку турецької навали хтось від них, дасть Бог, відведе… Тим більше що європейські держави активно протестантизувалися і не бажали слухати Рим.
Але про Пія V можна сказати ще багато цікавого. Наприклад, цей хлопчина зі збіднілої сім’ї став главою всіх католиків, посів трон, — узятий від овець, достоту як Давид. Якось двоє домініканців сіли перепочити в дорозі, розговорилися. І тут 12-річний пастух так вразив їх своїми судженнями, що вони розпізнали в ньому покликання проповідника і забрали на навчання. Отак він став монахом у 14 років, а в 16 уже почав викладати.
З небезпекою для віри зіткнувся змалку, твердо протистояв єретикам у диспутах, і знав, що єресь — не суто теоретична проблема, бо його рідне Боско було зруйноване французами-єретиками, так що він ледве розшукав живими своїх батьків.
Домініканець Мікеле з 1555 року був інквізитором (з 1557 року — Великим інквізитором). Для тих, хто знає тільки «жахи і вогнища», варто розказати: як інквізитор, Мікеле Гіслієрі виступив проти Папи Пія IV, який бажав зробити кардиналом 13-річного Фердинанда Медичі, і ставши Папою, далі викорінював непотизм. Одному молодому францисканцю, за походженням юдею з багатої сім’ї, засудженому за єресь, пояснив його помилки і взяв під свою опіку, здобувши таким чином чудового знавця єврейського Писання. Ніяких вогнищ. Гроші, зазвичай розкидувані в натовп під час коронації, новообраний Папа передав лікарням, а ті, що призначалися для пишних прийомів кардиналів, віддав бідним монастирям. Як інквізитор, звільнив з-під кари підозрюваного в єресі кардинала Мороне і визволив із в’язниці архиєпископа Толедського Бартоломео Карранса. Обстоював тактику переконування і роз’яснення, а не переслідувань.
Як Папа, звелів єпископам перебувати на місцях, а не жити деінде. Так само і парафіяльним настоятелям. Бо єресі не ширилися «повітряно-крапельним шляхом» — віряни справді нерідко були вівцями без пастирів. Слідкував за виконанням рішень Тридентського Собору. За його понтифікату було завершено написання Тридентського катехизму. Римському кліру звелів учитися в єзуїтському Колегіумі, а єпископам по дієцезіях сказав заснувати семінарії. Бо знання — це світло, і віру треба знати.
Тридентська реформа без зусиль цього Папи, певно, залишилась би на папері. Канонізований 1712 року, є покровителем Конгрегації віровчення.
Зображається в папському вбранні. До речі, саме після Пія V, який носив домініканський білий хабіт, папські шати стали білого кольору.
Мощі св.Пія V в базиліці Санта Марія Маджоре, Рим, Італія