Римо-катол.: 22 червня (довільний спомин)
Попри те, що один з них був єпископом, другий — світською особою, двічі одруженим батьком чотирьох дітей, юристом, політичним діячем і письменником,у їхньому житті було чимало спільного. Обоє народились у сім’ях успішних батьків, обоє здобули чудову освіту, обоє посідали становища, які наближували їх до найвищої влади. Головне ж, що їх об’єднувало,— це була віра. Смерть, яку вони, з інтервалом у два тижні, прийняли за те, що не зреклися цієї віри, як і життєвих принципів, що їх ця віра породжувала, поєднала цих людей остаточно.
Джон Фішер народився 1469 року в Беверлі. Був одним із чотирьох дітей комерсанта Роберта Фішера і його дружини Агнес. Коли Джонові було 8 років, батько помер. Мати вийшла заміж вдруге і народила ще п’ятьох дітей. Теплі стосунки з усіма своїми братами і сестрами наш святий підтримував усе своє життя. Початкову освіту здобув у парафіяльній школі рідного міста, далі продовжив навчання в коледжі Майклхауз, що належав до Кембріджського університету. По отриманні у 1491 році ступеня магістра був рукоположений як вікарій у Норталлертоні, але відмовився заради можливості працювати в своїй «alma mater». 1497 року став духівником матері короля Генріха VІІ Маргарет Бофор. В1502 році він уже професор богослов’я Кембріджського університету, через два роки — його канцлер. Кілька разів Джона Фішера переобирали на цю посаду, поки він не отримав її довічно. Того ж, 1504 року (є припущення, що не без клопотання Маргарет Бофор та її сина) папа Юлій ІІ призначив Джона Фішера єпископом Рочестерської дієцезії. Також є припущення, що саме від Маргарет Бофор походила ідея призначити Джона Фішера вихователем її онука — майбутнього короля Генріха VІІІ. Донині зберігся текст проповідей, виголошених Джоном Фішером у 1509 році на похоронах Маргарет Бофор і Генріха VІІ.
Томас Мор народився 1478 рокув сім’ї успішного адвоката. Бажаючи йти шляхом свого батька, здобув освіту в Оксфордському університеті, яка відкрила йому шлях до блискучої кар’єри. Але з самої молодості він уважно спостерігав за світом, що його оточував, і ці спостереження виробили в ньому стійке переконання, що світ має бути іншим. У листі до свого вчителя, богослова Джона Колета, Томас писав: «Усюди скрегіт ненависті, усюди бурмотіння злоби і заздрості, усюди люди служать своєму череву, — головує над мирським життям сам диявол». Про політику ж писав, що це спектакль, який розігрується не на сцені театру, «а здебільшого на ешафотах». Своє бачення «ідеального світу» — світу без несправедливості — він виклав у своїх творах, передусім — у знаменитій «Утопії». Замолоду він думав про чернецтво, але, пробувши в монастирі чотири роки, дійшов висновку, що це не його шлях, і, оскільки ще не склав довічних обітів, вийшов із монастиря й одружився з Джейн Кольт. Вона народила йому чотирьох дітей, але під час п’ятих пологів померла. Овдовівши, Томас одружився вдруге з удовою Еліс Мідлтон, яка мала дочку від першого шлюбу. Крім того, Томас був опікуном дівчини-сироти, яка потім вийшла заміж за його сина Джона.
Він був люблячим батьком, про свідчать теплі листи, які він писав до дітей, коли йому доводилось від’їжджати у службових справах. У цих листах, він, висловлюючи дітям свої батьківські почуття, просив їх частіше писати йому. А та обставина, що серед його дітей переважали дівчата, викликала його серйозне зацікавлення проблемою жіночої освіти. Нині, на початку ІІІ тисячоліття, рівність чоловіків і жінок щодо здобування освіти нам здається чимось цілком природним. Тоді ж, у ХVІ столітті, твердження Мора, що жінки так само, як і чоловіки, здатні до наукових осягнень, і тому дівчата повинні мати змогу здобувати вищу освіту, як і хлопці, — звучали революційно.
Професійна діяльність Томаса Мора на всіх посадах, які він займав, від судді до лорда-канцлера, може служити прикладом сумлінного ставлення до своїх обов’язків, яке, своєю чергою, випливало зі щирого прагнення служити своїй країні. Коли його призначили суддею, він застав гору течок із судовими справами, які роками чекали на розгляд. Під його керівництвом ця робота значно прискорилась. До всіх, кого стосувалися судові справи, він ставився доброзичливо, але вплинути на нього підкупом чи протекцією впливових людей було неможливо. У своєму першому виступі в парламенті, куди був обраний 1504 року, Томас Мор вимагав зменшити податки на користь тодішнього короля Генріха VІІ. Це призвело до того, що король ув’язнив батька Мора, який вийшов на свободу тільки після сплати викупу і самоусунення Мора-молодшого від публічної діяльності. Тільки після смерті Генріха VІІв 1509 році він зміг повернутись у політику. Через рік він уже був одним із двох наймолодших шерифів Лондона, згодом став канцлером графства Ланкастер та спікером Палати громад (нижньої палати британського парламенту).
Поряд із політичною діяльністю, поряд із турботами про свою сім’ю Томас Мор провадив дуже інтенсивне духовне життя. Не ставши монахом у молодості, він впровадив деякі монастирські практики у своє світське життя: носив волосяницю, щодня кілька годин присвячував молитві, за столом читав Святе Писання й твори Отців Церкви. Навіть ставши лордом-канцлером, він прислуговував при вівтарі під час Святої Меси і співав у церковному хорі. Але головною своєю «побожною практикою» він вважав чесне й сумлінне виконання своїх обов’язків: як сімейних, так і посадових.
Початок ХVІ століття, коли і Джон Фішер, і Томас Мор досягли у своєму житті найбільшого, був часом, коли в континентальній Європі розпочалась реформація,спровокована 95 пунктами Мартіна Лютера. Джон Фішер, як єпископ і богослов, не заперечував необхідності реформ у Церкві, але не ціною поступок у тому, що робило Церкву справді Христовою Церквою: видимим Тілом Ісуса Христа, а не створеною людьми організацією. З початком реформації він зайняв чітку і послідовну антиреформаційну позицію. 1521 року, після того, як Лютер виступив із трьома статтями, в яких виклав своє вчення про спасіння через віру, відкинув таїнства та інші католицькі практики й піддав критиці Римо-Католицьку Церкву за зловживання її ієрархів та духовенства, король Генріх VІІІ відповів йому трактатом «На захист семи таїнств» (лат. Assertio septem sacramentorum / англ. Defence of the Seven Sacraments). За цей трактат папа Лев Х дарував монархові почесний титул «Захисник віри». Досі немає єдиної думки щодо того, хто був автором цього твору, підписаного псевдонімом Ассертіо і відредагованого Томасом Мором. Одні джерела стверджують, що ним був сам Томас Мор, інші — єпископ Джон Фішер. Крім того, Мор написав відповідь Лютерові під власним ім’ям. Коли ж Лютер відповів королю в пресі, грубо його облаявши, Мор, на прохання монарха, написав відповідь «Responsio Lutherum», в якому захищав верховенство Папи.
Отже, роль, яку відіграли ці двоє людей, підтримуючи короля у протистоянні реформації, мала забезпечити їм його прихильність, а відтак — високе становище в суспільстві. Принаймні — за життя Генріха VІІІ. Однак все склалося інакше. 1527 року король Генріх VІІІ, бажаючи одружитися з Анною Болейн, поставив питання про визнання недійсним свого шлюбу з Катериною Арагонською. Наступного року розпочався судовий процес під проводом папського легата кардинала Кампеджо й архієпископа Йоркського кардинала Волсі, який повинен був вирішити це питання. В ході процесу були зачитані листи англійських єпископів, також і Фішера, що ніби підтримували короля. Фішер заявив, що його лист сфальсифікований, сам же він категорично проти анулюванняшлюбуі, як і його покровитель,Йоан Хреститель, готовий віддати життя за непорушність шлюбу. Прихильності з боку короля єпископові його позиція не додала. Тим більше, що саме стійка позиція Фішера, як і королеви Катерини, стала причиною того, що суд відклали, а потім перенесли до Рима. За те, що кардинал Волсі не зміг домогтися згоди Святого Престолу на визнання королівського шлюбу недійсним, його змусили піти у відставку з посади лорда-канцлера. На його місце призначено Томаса Мора.
Невідомо, чим керувався король, призначаючи на найвищу державну посаду саме цю людину. Ясно одне: він явно не розумів, ким була ця людина. Глибоко релігійний і прекрасно освічений у галузі канонічного права, Мор твердо тримався переконання, що визнати недійсним освячений церквою шлюб може тільки Папа. А тодішній Папа Климент VII був категорично проти. Перед королем відкривалися два шляхи: послух або непослух Церкві. Нажаль, він вибрав другий і пішов на розрив стосунків з Апостольським Престолом, проголосивши себе головою Церкви в Англії. 1531 року відбувся собор англійського духовенства, в якому взяв участь також і єпископ Фішер. Його учасників звинуватили у державній зраді. Приводом для звинувачення було складення присяги на вірність Папі при висвяченні в єпископський сан. На єпископів наклали кару — штраф у 100 тис. фунтів. За кілька днів сталася спроба отруїти Фішера. Попри демонстративне обурення Генріха VIIІ, громадська думка звинувачувала в цій спробі саме його.
В травні наступного, 1532 року, посаду лорда-канцлера посилаючись на стан здоров’я, Томас Мор залишив. Справжньою ж причиною відставки була його незгода з тим, що робив король: як із розколом, що привів до створення Англіканської Церкви, так і з його наміром одружитися з Анною Болейн. У червні того ж року єпископ Фішер публічно виголосив проповідь проти королівського розлучення. Томас Мор був настільки обурений відходом від істинної віри, що не з’явився на коронацію Анни Болейн. Вони обоє підтримали «Кентську діву» — монахиню Елізабет Бартон, яка відважилась публічно звинуватити короля у перелюбі.
У березні 1534 року парламент ухвалив «Акт про престолонаслідування», щомістив присягу, яку були зобов’язані скласти всі представники англійської шляхти. Той,хто складав цю присягу, по-перше, визнавав законними спадкоємцями престолу дітей Генріха VIII і Анни Болейн (доньку Катерини Арагонської Марію права наслідувати престол позбавили); по-друге, відмовлявся визнавати будь-яку владу — чи то світських володарів, чи ієрархів Церкви,— крім влади королів із династії Тюдорів. Хто відмовлявся — був звинувачений у державній зраді. Таке звинувачення було пред’явлене і єпископу Джону Фішеру (вже після арешту, коли владика перебував в ув’язненні в лондонському Тауері, папа Павло ІІІ надав йому сан кардинала), і серу Томасу Мору. За цим звинуваченням обоє вони були засуджені, причому єпископа Джона судили не як духовну, а як світську особу: Генріх VIII, користуючись привласненими собі псевдоповноваженнями «глави Церкви», позбавив його єпископського сану.
22 червня 1535 року Джона Фішера стратили, відтявши голову. Шляхом свого небесного покровителя він пройшов до кінця. До речі, саме через те, що тогочасна громадська думка бачила багато паралелей між долею Джона Фішера і Йоана Хрестителя, король наказав стратити його до свята Народження Йоана Предтечі. А через два тижні — 6 липня — було страчено Томаса Мора. До останнього моменту він не втрачав притаманного йому почуття гумору. Перед самою стратою просив: «Допоможіть мені, старій людині, зійти на ешафот, а звідти я вже як-небудь сам зійду». А ката, який вже був готовий відтяти йому голову, попереджав, щоб той був обережний і не зачепив йому бороду.
Обезголовлені тіла обох мучеників знайшли останній спочинок у церкві св.Петра «в кайданах», що в замку Тауер.
29 грудня 1886 року їх обох папа Лев ХІІІ зарахувавдо почту блаженних, а в рік чотирьохсотої річниці їхнього мучеництва, 19 квітня 1935 року, їх канонізував Святіший Отець Пій ХІ. Днем спомину встановлено день страти св. Джона Фішера — 22 червня.
фінансово.
Щиро дякуємо!
