Урочистість Тіла і Крові Христа — далеко не перше свято у Вселенській Церкві, яке постало з натхнення і старань жінки.
Власне кажучи, святкування Євхаристії Церква звершує у Великий Четвер — день встановлення цього таїнства разом із Таїнством священства. Але початок Страстей — не найкращий момент для святкування. Отож починаючи з ХІІІ ст. виникає окреме свято для вшанування присутності Спасителя у Євхаристії.
Ініціаторкою свята стала блаж. Юліанна Льєзька, або Юліанна з Корнійона (1193-1258). Вона 1245 року мала об’явлення, у яких Христос переказав, що хоче встановлення окремого свята на честь Пресвятої Євхаристії, яке матиме радісний характер, на відміну від дня Великого Четверга. Господь (достоту як у випадку зі св.Фаустиною і встановленням Свята Милосердя) навіть визначив конкретний день, у який хотів цього святкування: четвер після свята Пресвятої Трійці. Льєзький єпископ Роберт, порадившись зі своїм капітулом, вирішив виконати це побажання Христа, і перша в історії євхаристійна процесія на свято Corpus Christi вирушила 1246 року вулицями цього бельгійського міста. До речі, у Льєжі тільки недавно поновилися процесії, які занепали 1970 року аж до повного їх скасування. А раніше пишна процесія рухалася вздовж річки Маас, якою пливла спеціально прикрашена баржа зі встановленими на ній Пресвятими Дарами.
Папа Урбан IV надав 1264 року цьому святові статусу римського дієцезіального і дарував повний відпуст (індульгенцію) всім, хто цього дня бере участь у богослужінні. Для католицьких країн це свято з плином часу стало вираженням подяки Христу Спасителю за Його присутність у Євхаристії, а для протестантських — сповіданням віри, оскільки протестанти не визнають істинності Переісточення.
Реальність перебування Ісуса Христа у Євхаристії підтверджена десятками чудес, коли хліб і вино видимо ставали Тілом і Кров’ю Спасителя. Втім — хто не хоче вірити, той відкидає очевидне. Чин святкування Тіла і Крові Христових написав св.Тома Аквінський, і цей текст донині залишається одним із найкрасивіших у латинському бревіарії. Гімн «Pangue lingua» ми й сьогодні співаємо на адораціях (дві останні строфи — «За святую тайну віри»).
Встановлення урочистості супроводжувалося безсумнівним знаком з Небес, який заодно був повчанням для Церкви в її чергових сумнівах. Зокрема, в середині ХІІІ ст. було чимало суперечок про те, чи є «повним» причащання під одним видом (тільки хлібом). Донині це хвилює декого зі східних християн. Папа Урбан IV погодився встановити це свято для Римської Церкви не тільки тому, що сам був ревним шанувальником Євхаристії ще відтоді, як льєзький архідиякон Жак підтримав ідею процесій у своїй архідієцезії… Все було ще набагато точніше, з Божим керуванням: 1263 року, перебуваючи в Орв’єто, Папа почув, що в сусідній Больсені сталося чудо — з Євхаристійного Хліба закапала жива Кров. Отак питання про «неповноту» Причастя під одним видом розв’язав сам Бог, а Папа утвердився в рішенні встановити свято.
До загальноцерковного рівня це свято підніс 1334 року папа Йоан ХХІІ. Традиція чотирьох вівтарів постала у Німеччині в XV ст., поєднавшись із проханнями про урожай та захист від стихійних лих.
В Україні урочистість Божого Тіла святкують у неділю, з душпастирських міркувань: цей день у державі, яка не має західної традиції вшанування Тіла Христового, не є ні святковим, ні вихідним. Також УГКЦ не має традиції цього свята, оскільки, підписуючи Берестейську унію, відмовилася від свят західної духовності.