Криза віри. Що до неї веде і як із неї вийти?

Побожний християнин також може страждати через відчуття відсутності Бога.

Саме таке відчуття «відсутності Бога» може відчуватися на контрасті між переживаннями присутності Бога та повному віддаленні від Нього. Щось схоже на відчуття, коли тебе запросили до кінотеатру, але фільм до такої міри далекий тобі та незрозумілий, що ти ніяк не можеш включитися в його суть емоціями та зацікавити себе. Ще недавно можна було тішитися спокоєм під час Адорації, захопленням під час Літургії, зосередженням під час читання Святого Письма, завзятістю при служінні в парафії або наполегливістю у молитві… А тепер ти роздратовано перебираєш зернятка Розарію, не можеш зосередитися при читанні Біблії та почуваєшся на Літургії чужим або як у театрі. Час від часу можуть приходити думки: «Чи справді Бог тут?»

Криза може бути і в духовному житті, коли ми програмуємо свій алгоритм цього життя і перестаємо щоденно прислухатися до Бога. Давайте розглянемо поширені ситуації, коли ми втрачаємо Бога та маємо кризу віри.

1.Порівняння себе з іншими людьми

Адже за стінами храму у повсякденному житті є безліч людей, далеких від храму, цілком щасливих і задоволених життям! Вони насолоджуються земними благами, не шукають Божої волі та не переживають почуття провини.

Варто проаналізувати для себе, чому моя віра стала тягарем та призвела до постійних мук совісті. Ким є для мене Бог у цих стосунках? Чи я правильно сприймаю Бога у своєму житті? Адже моє щоденне спілкування з Богом має наповнювати мене радістю й давати сили у боротьбі з гріхом. Чи є у мене довірливі стосунки з Богом? Можливо, варто зменшити кількість молитов, які стали бездушним ритуалом, і почати говорити на молитві своїми словами.

2.Ідеалізоване прагнення святості

Начитавшись історій із життя святих, в яких описано їхні хороші сторони, можна піддатися нарцистичному бажанню бути особливим або перетворити духовне життя на «кар’єрну драбину». Без щирого пошуку Бога проходження реколекцій, біблійні кола, інші релігійні рухи та спільноти перетворюються на чергові зібрання, де я розчаровуюся в людях, бачу недосконалості інших та не відкриваю нічого нового в давно завченій Біблії.

Прагнення бути особливим (досконалим) призведе до постійних розчарувань через свою неміч та схильність до гріха. Щоденна святість починається з прохання до Бога підтримувати цю святість в мені.

3.Втрата сенсу через недосяжність Бога

Коли спілкуєшся з оточенням, то людей бачиш і відчуваєш. При спілкуванні з Богом іноді можуть бути переживання Його присутності, але фізично осягнути цей факт неможливо. Щоденні вияви моєї вірності Господу: молитви, Бревіарій, Дев’ятниці, Літургія, Адорація, читання Святого Письма, діла милосердя — через повторюваність та одноманітність стають «сухими», втрачають сенс і дратують. З’являється знеохочення та роздратування.

Може виникнути хибне уявлення, що віру втрачено, покликання змарновано. Це призводить до депресії, відчаю, внутрішньої пустоти, які через незначні занедбання можуть призвести до відмови від духовного життя. Спочатку занедбуються молитви, потім участь у Літургії, потім зникає бажання не чинити гріхів та провадити побожне життя.

Замість того, щоб у цій темряві кликати Бога на допомогу, я будую стіну між мною і Богом, скориставшись знеохоченням.

3.Шукати приємність поза Богом

Коли я не повністю довіряю Господу, то залишаю якусь зі моїх сфер життя у своєму власному розпорядженні. Зручні для мене сфери життя, де я не маю проблем із гріхом та життєвою ситуацією, я охоче довіряю в молитві. Але ту сферу життя, яка компенсує мені особистісну проблему, я ігнорую або приховую від Бога.

Наприклад, можна постійно впадати в один і той самий гріх, бо так зручно — бути немічним, пояснювати це своєю слабкістю. Але що я роблю, щоб довірити цей гріх Господу? Що для мене є виправданням моєї слабкості? Чому я не впускаю Бога в ситуацію, яка передує гріху, а сам борюся з цим, знаючи свою неміч? Часті падіння, залежності від гріха створюють відчуття «ходіння по замкненому колу» та зосереджують увагу на своєму егоїзмі, а не на прагненні шукати Бога.

4.Буденність важливіша за Бога

Швидкий ритм життя, постійна включеність у стосунки з людьми, виконання обов’язків приземлює та заповнює наш мозок купою невідкладних справ. Забігаючи на Літургію в неділю, ми часто несемо з собою всі наші справи та обдумуємо їх у ході богослужіння.

Вміння вчасно «вимкнути» мозок для щоденних клопотів та «увімкнути» його для Бога потрібно розвивати протягом усього життя. Перш за все, не повинно бути розриву між щоденним нашим життям і зверненням до Бога. Цього можна досягти, звертаючись у кожній справі до Бога. Варто лише стати в розумінні, що Господь завжди поруч, в усіх наших клопотах. Тоді ми зможемо перетворити кожний наш день у молитву, якщо будемо вести з Богом розмову.

Немає таких тривог, страхів, невдач, якими не варто ділитися з Богом. Також бажано ділитися і радостями та дякувати за успіхи.

5.Духовне життя — моя власна справа

Ця думка навіть найпобожніших людей може привести до найтяжчих гріхів. Навіть якщо ви обрали монаше життя, то не повинні задоволено фіксувати свої умертвлення, хороші моменти медитації чи добрі справи. Насправді, Бог не хоче від вас нічого з ваших досягнень, а лише вашої довіри до Нього, щоб Він міг діяти через вас, як Він хоче, а не як ви запланували. Тому привласнення духовного життя зрощує гординю й самолюбство, які потім не дають місця Господу у житті людини.

Долати цей шлях своїми силами — прийти до розчарувань, пустого виконання обов’язків та ритуалів.

Якщо ви відчуваєте, що поступово втрачаєте віру, живе спілкування з Богом, потерпаєте від сумнівів, — то спробуйте знайти людину, з якою зможете поділитися своїми тривогами та побоюваннями, найкраще — сповідника. Коли ви проговорюєте свою проблему, це вже шлях до її вирішення. Це вже є пошуком Бога, якого ви почали втрачати. А можливо, просто ви почали втрачати той неправильний образ Бога, що у вас був. І після цієї духовної кризи ваша взаємодія з Богом стане більш справжньою.