Римо-катол.: 26 липня (обов’язковий спомин)
Греко-катол.: 9 вересня
Роль апокрифів у християнстві залишиться до кінця нез’ясовною, поки стоїть світ…
Жодне джерело Біблії, включаючи пророчі об’явлення про Месію і Його життя, не наводить ніяких даних про батьків Богородиці Діви. Зате апокрифічне «Протоєвангеліє Якова» (150 р.н.е.), «Євангеліє псевдо-Матея» (VI ст.) і «Книга Різдва Марії» (VIII ст.) впевнено говорять про Йоакима, старця, який жив із дружиною Анною неподалік Овечих воріт Єрусалима, і священики не хотіли приймати його жертви, бо подружжя було бездітне, а отже — «Бог їх не благословив» і їхньої жертви не хоче. (Видно, не тільки в наші часи була звичка приписувати Богові те, що сам бачиш.)
Як насправді звали батьків Діви Богородиці — невідомо, але факт, що вони існували. Єврейське «Анна» означає «благодать»; цілком годяще ім’я для матері Богородиці й бабусі Спасителя. Без благодаті не буде народження Христа в душах. Тлумачення імені «Йоаким» означає «приготування для Господа». Теж виразний символ. Можливо, це є його «другим іменням», подібно як Симон-Петро або Тома-Близнюк, і стало його ім’ям у згаданому символічному сенсі, натомість від народження він міг мати ім’я Елі. За такого підходу ми б мали певне логічне пояснення того факту, що родовід Христа Господа наведений у Євангеліях у двох версіях. Матей на початку свого Євангелія викладає родовід св.Йосифа Обручника, тоді як Лука (пов’язуючи родовід зі св.Йосифом, бо Ісус не міг бути зачатий позашлюбно) говорить про предків Марії, яка для нього була важливіша у питанні народження Сина Божого.
Хоч би як насправді звали батьків Діви, обраниці Бога, і хоч би де вони реально жили, — найважливіше те, що Церква від початків наголошує на важливості сім’ї та повної родини. Щоб усе було правильно й історія не збочувала зі шляху, в кожної дитини має бути сім’я, і вона повинна складатися з мами й тата. Важливість цього аспекту в християнській духовності виразно показує той факт, що культ батьків Пріснодіви Марії розвивався мірою того, як розвивався Її культ. Уже в IV ст. в Єрусалимі обік колишнього озерця Витсаїди існувала церковця святих Йоакима й Анни (стоїть і понині). Проповіді про них виголошували такі видатні діячі східного християнства, як Єпіфаній, Софроній, Йоан Дамаскин, св.Герман (патріарх Константинополя), Андрій Крітський, св.Тарасій (також Константинопольський патріарх).
Особливою пошаною християнська традиція огортала св.Анну. Це ім’я було надзвичайно популярне (і саме завдяки їй воно стало жіночим — у юдеїв це однаковою мірою було чоловіче та жіноче ім’я). На честь св.Анни постало п’ять жіночих монаших орденів. Чимало храмів у Європі носять її ім’я; у Польщі найвідомішою є Гора св.Анни (поблизу Ополя). Тамтешня статуя св.Анни настільки славлена і люблена народом, що 1910 року її навіть коронували папськими коронами.
Літургійне вшанування св.Анни впровадив 710 р. на Сході імператор Юстиніан ІІ. Спомин батька й матері Діви Марії відзначався то разом, то осібно. На Заході він був прийнятий досить пізно (у Х ст.). До рангу загальноцерковного свята його підніс Папа Юлій ІІ аж 1522 року, призначаючи на 20 березня. Незабаром, 1568 року, Папа Павло V скасував свято, підкреслюючи, що для нього немає ніяких підстав у Святому Письмі. Але «під тиском громадськості», яка цілком серйозно вказувала на те, що в Діви Марії обов’язково мали бути батьки, навіть якщо про це не написано, і не варто дотримуватися букви Писання аж до виходження за рамки здорового глузду, — 1584 року Папа Григорій ХІІІ повернув це свято. Спомин св.Анни був 26 липня, св.Йоакима — 16 серпня, а літургійна реформа 1969 року об’єднала їх в одну дату.
Базиліка св. Анни на Горі Святої Анни, Польща.