Що ми повинні робити і чого уникати, коли розмовляємо з іншими про віру?
В дискусіях про віру — а вони зазвичай непрості — багато хто хотів би висловлюватися чітко, вдумливо і переконливо. Корисні поради, як такі розмови провадити, викладено в короткому посібнику під назвою (англійською мовою How to Defend the Faith without Raising Your Voice) «Як захистити віру, не підвищуючи голосу».
Його автори — Кетрін Джин Лопес та Остін Айвері — члени американського відділення організації «Catholic Voices». Вона об’єднує католиків-мирян, відповідним чином підготовлених і готових виступати в медіа з різних питань, пов’язаних із вірою та життям Церкви.
Ось 10 принципів, які, на їхню думку, допоможуть учасникам публічних дискусій про віру.
1.Зберігай тверезе мислення
Замість того, щоб думати про аргументи, які ви збираєтеся докорінно спростувати, — відкрийте цінності, що стоять за цими аргументами. Подумайте, як ви можете почати свою відповідь, ідентифікуючись із цінностями людини, з якою дискутуєте.
Шукайте етичні принципи чи християнські цінності, що стоять за критичною позицією співрозмовника. Зверніться до цього — і завоюєте доброзичливість співрозмовника, що дозволить вести спокійнішу та вдумливішу дискусію. Пам’ятайте, що ви не солдат у війні культур за абсолютні цінності; ви той, хто має привнести в дебати повагу й мудрість.
2.Пояснюйте спокійно
Як люди віри, ми хочемо висвітлювати складні питання; деякі теми вже самі по собі аж такі гарячі, що немає потреби й нам самим «кипіти». Якщо ви розмовляєте з наміром прояснити тему, а не підігріти дискусію, — її перебіг буде зовсім іншим.
Уважно вислухайте думку іншої людини, без огляду на те, як сильно ви з нею не погоджуєтеся. Вашою метою буде високо тримати світло істини, при одночасному збереженні поваги до поглядів іншої людини та дотриманні своїх.
3.Більше, ніж наші слова, співрозмовники пам’ятають те, як вони з нами почувалися
Інтелектуали й теологи: стережіться! Вихваляння ерудицією — це заперечення спілкування, в якому прості слова передають складні ідеї. Бо ж не про те йдеться, щоб ваші аргументи були приголомшливими, — а про те, щоб вони були зрозумілими.
Після кожного обговорення оцініть свій виступ, запитуючи себе: чи я допоміг іншим краще зрозуміти вчення та позицію Церкви? Як почувалися мої співрозмовники: я їх заохотив, чи вони радше були розбиті? Я їх надихнув — чи вони почулись пригніченими? Вони хотіли слухати мене далі — чи відчули полегшення, що це вже кінець дискусії?
4.Приклад приваблює
Ми надаємо перевагу простим історіям, аніж закрученим лекціям. Так само особистий досвід переконує більше, ніж аргументи. Це не означає, що ми не повинні використовувати аргументів; але, коли це можливо, використовуймо метафори чи анекдоти про особистий досвід під час дискусій, або представляймо гіпотетичні ситуації, які допомагають людям уявити, що ви хочете сказати.
5.Зосередьтеся на трьох солідних аргументах
Деякі дебати можуть перерости в повний хаос, у якому ми втрачаємо суть дискусії. Переконайтеся, що ваші висловлювання — лаконічні, чіткі й містять усі важливі питання. Спростіть свої ідеї, звівши їх до трьох аргументів. Якщо вам вдасться представити лише два з них — і це добре. Однак важливо, щоб ви підпорядковували свої розмірковування трьом основним аргументам. Уявіть їх як трикутник; коли говорите — подумайте, як саме ця тема пов’язана з вашою тріадою аргументів, і нехай це буде точкою відліку для вашої участі в дискусії.
6.Створюйте позитивну атмосферу
Це основний принцип спілкування, особливо важливий при обстоюванні позиції Церкви. Послання Ісуса захоплює і надихає. Наше позитивне наставлення допоможе скерувати дискусію до позитивної перспективи, яку Церква дає людям, а отже —до величезних і чудових можливостей нашої свободи. Треба зосередитись на тому, щоб сказати «так» Богові, навернувшись до Нього і до всього добра, яке Він нам дає. Наше «ні» гріху та брехні є наслідком, а не основним посланням. Не промовляйте, як янгол Судного дня, — вкажіть людям світлу дорогу до Неба!
7.Будьте готовим розуміти інших
Співчуття — ось риса, якою мають відзначатися християн. На жаль, іноді її бракує в дебатах, у яких беруть участь католики. Коли ми відчуваємо загрозу нашим найважливішим цінностям, то інколи реагуємо надмірно. Пам’ятайте, що людина, яка вас критикує, також має принципи — і може розчаруватися, якщо її принципи не цінують. Давайте не потрапляти в замкнене коло.
Співчуття, навіть у важливих і гарячих дебатах, необхідне, щоб вирватися з цього помилкового кола взаємних докорів та звинувачень. Дуже ймовірно, що ваш співрозмовник має певний досвід щодо обговорюваного питання — особистий або досвід близької людини. Не забувайте про це. Співчуття означає здатність розуміти гнів та біль інших людей, а отже — здатність ставитися до інших як до ближніх.
8.Цифри — це ще не все
Очевидно, що почати треба з гарної підготовки до дискусії та збору контекстної інформації. Однак пам’ятайте, що статистика може сприйматись абстрактною, нелюдською, або виглядати «димовою завісою». Люди часто думають, що політики, які жонглюють статистикою, брешуть або щось приховують. Тому насамперед старайтеся, щоб дискусія не перетворилася на статистичний пінг-понг — багато хто хоче цього будь-що уникнути. Якщо ви використовуєте статистичні дані, нехай вони не будуть надто складними.
9.Не приймайте все на всій рахунок
Щоб добре спілкуватися, потрібно відсторонити своє его. Можливо, ваш співрозмовник нічого не має проти вас особисто; навпаки, він може навіть поважати й цінувати вас. Опоненти просто не згодні з поглядами, які ви представляєте. Ваш страх, несміливість і оборонна позиція є результатом того, що ваше его сприймає все занадто особисто.
Подумайте про святого Йоана Хрестителя, який був безстрашним провісником нового: джерелом його сили було усвідомлення того, що він — брама, якою люди мають пройти, щоб дістатися Ісуса Христа.
Величезне значення перед початком дебатів має молитва. Це не лише допомагає заспокоїти нерви та відкинути его, але й нагадує, чому та від чийого імені ви будете говорити. Моліться до Святого Духа, прохаючи Його бути з вами і говорити через вас.
10.Будьте свідками Христа, а не переможцями в битві
Ми знаємо, що католицька віра іноді може штовхали людей до непростих запитань. Але ми повинні пам’ятати, що саме ці складні питання змушують людей зупинитися і задуматися. Тому запитання — річ цілком схвальна! Вони можуть означати початок нового погляду на життя. Або, навпаки, можуть змусити нас покинути шлях, яким ми йдемо, і звернути з нього, — від чого нас застерігав Ісус.
Давати свідчення — це несумісне з прагненням «виграшу» або бажанням «здолати» співрозмовника. Позиція змагань і завоювань, переможців і переможених, «ми проти них», «боротьба між добром і злом» тощо — це мова битв, війн і переслідувань. І це не є способом переконати інших у своїй правоті.
Привести когось до повноти віри — це ситуація, в якій виграють усі. Звідси випливає, що спростувати аргумент співрозмовника менш важливо, аніж допомогти йому наблизитись до Бога. Виклики, які нам кидають люди, дають нагоду усунути непорозуміння, пролити світло на теми, що викликають плутанину, і виказати співчуття. Треба не згайнувати той момент, коли люди ще не відвернулися, а просто розгублені, обурені чи зацікавлені. Саме тоді ми можемо дати свідчення про присутність Ісуса в нашому житті.
Переклад CREDO за: Міріам Діес Бош, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
