Крістіна Іногес, теологиня з Іспанії, призначена Папою Франциском для участі у Синоді про синодальність, стверджує, що «християнство ніколи не мало стати релігією». У своїй статті під назвою «Від Синоду до Ювілею: розбудова спільноти в діалозі» вона стверджує, що Ісус прагнув передати заснований на братерстві спосіб життя і людські стосунки, а не заснувати інституційну релігію з ієрархією.
Як повідомляє CNA, на думку Іногес, Ісус не мав на меті «відокремити невелику частину від решти» (тобто, провести ієрархічну межу між духовенством та іншими вірними, на яких воно має великий вплив). «Ісус виконував свою місію у повсякденному житті, у реальності кожного дня і далеко від храму, до якого Він прийшов лише для того, щоби стати протагоністом єдиного в усьому Євангелії [випадку] величезного гніву: епізоду, пов’язаного з перевищенням службових повноважень, що призвів до вигнання торговців», — пише вона.
Теологиня, що навчалася у Протестантській школі богослов’я в Мадриді (SEUT), вважає, що витоки Синоду про синодальність містяться в Апаресідській конференції 2007 року (йдеться про загальну Конференцію єпископату Латинської Америки і Карибського басейну) і, зокрема, у вітанні Папою Франциском вірних після його обрання, що не містило «тріумфальних жестів».
На думку Іногес, Синод про синодальність, друга сесія якого триватиме протягом жовтня, має базуватися на ідеї, що Ісус Христос «залишив нам не попередньо розроблену церковну структуру, а спосіб життя».
В іншій частині статті Іногес тлумачить євангельську розповідь про святкування Пасхи перед Страстями, де вона применшує жертовний аспект Євхаристії.
На думку авторки, «у розповіді про свято Пасхи, яке Ісус святкував з усіма, хто Його супроводжував — хоча в Євангеліях сказано лише про Дванадцятьох — і яке ми перетворили на Тайну Вечерю, ми бачимо, що серцевина святкування не зосереджена на Тілі й Крові. Найголовніше у цьому те, що Той, хто збирається віддати свою плоть і кров, ще раз принизив себе, щоб показати: Його логіка — це логіка служіння, а не влади».
У своїй дисертації теологиня стверджує, що «стіл для всіх. Єдиний, хто міг створити правила і закони підходу до столу, це Ісус, якому належить цей стіл. І Він цього не зробив. І Він цього не робить. І Він цього не зробить».
Розвиваючи свою тезу, Іногес також стверджує, що «Ісус не накладає зобов’язань, як Десять Заповідей; Ісус представляє програму для життя Блаженствами».
Катехизм Католицької Церкви, однак, чітко говорить про інше: «Оскільки Десять Заповідей виражають основні обов’язки людини у ставленні до Бога і до свого ближнього, то своїм головним змістом вони об’являють вагомі зобов’язання. Вони за своєю природою незмінні і зобов’язують завжди і всюди. Ніхто не може звільнити від них. Десять Заповідей викарбувані Богом у серці людини» (ККЦ, 2072).
«Сакраментальні функціонери»
У розділі, присвяченому священникам, Іногес зазначає, що «всі охрещені, але тим більше священники, покликані проголошувати визвольні новини, а не набори правил і заборон».
Вона також твердить, що початкова формація семінаристів і подальша формація священників після рукоположення надто зосереджена на «тому факті, що священник має й надалі бути подібним до Христа-слуги, Христа-пастиря, Христа-священника і Христа-голови», і висловлює свій подив: «Де Ісус-чоловік?» Іногес критикує «поставу та сутність священників, що мають тенденцію до надмірної одухотвореності і зосередженості на поклонінні, ризикуючи стати сакраментальними функціонерами і людьми на зборах, які хочуть проводити більше зборів».
Іногес пояснює, що «перетворення амвонів на місця діалогу, а конфесіоналів — на місця гостинності» — це те, що кидає виклик не лише священникам, а має стосуватися «всіх частин наших церков, усіх парафіяльних установ».
Синодальність і Другий Ватиканський Собор
На останніх сторінках тексту теологиня стверджує, що майбутній Ювілейний рік, проголошений Папою Франциском, є своєрідним продовженням Синоду про синодальність, «щоб ми могли продовжувати насолоджуватися реконструкцією тієї Церкви, яку Другий Ватиканський Собор так добре задумав, хоча незабаром він став розмитим і невпізнанним і, у багатьох випадках, суперечив сам собі».
На думку Іногес, Синод про синодальність — це «час для того, щоби мрія ІІ Ватиканського собору почала набувати форми».
«Покоління, яке було головним героєм того собору, живе свої останні дні. Якщо ми втратимо їхню пам’ять, ми насправді втратимо власну пам’ять і можемо повторити зроблені помилки», — додає вона.
Свою статтю теологиня (вочевидь, посилаючись на постійний заклик Папи Франциска «Todos, todos, todos!») закінчує побажанням переформулювати Нікейський Символ віри таким чином: «Вірую в святу, вселенську, апостольську Церкву для всіх, усіх, усіх. Амінь».
фінансово.
Щиро дякуємо!
