Дві лепти

Роздуми над Словом Божим на ХХХІІ Звичайну неділю, рік Б

Вбога вдова, яку похвалив Господь, є для нас видимою катехизою нашого довір’я і нашої посвяти Богу. Її постава показує, що не те, скільки ми даємо, віддаємо і посвячуємо Богу, є покажчиком нашого духовного життя, а те, скільки ми залишаємо для себе. Вчинок отої вдови полягав не так у тому, що вона дала, як у тому, що вона нічого для себе не залишила. Багаті кидали з надміру, вдова кинула усе, що мала — весь свій прожиток. Ця жінка змушує приглянутися до власного серця. Часто буває, що я присвячую Богу свій час, свої ресурси, зусилля, але при цьому теж багато чого залишаю для свого власного егоїзму, своїх планів та амбіцій.

На сторінках Нового Завіту ми можемо знайти інший приклад — Ананнію і Сафіру (Діяння 5), які більше затримали, ніж принесли до ніг Апостолів. Тому були покарані за те, що хотіли ошукати Святого Духа

“ Вчинок вдови полягав не в тому, скільки вона дала, а в тому, що вона нічого не залишила для себе

Здається, що у своєму житті я теж поки що більше залишаю для себе, аніж віддаю Господу. Але я принаймні хочу бути щирим і признатися у цьому. І тим більше — не обманювати Святого Духа. У моїх духовних кишенях можна ще багато чого знайти — Господи, цього я Тобі не віддам, цього Ти не чіпай, це зарезервоване місце. Можливо щоб стати в такій євангельській довірі, потрібно дійти до стану вдови, коли вже нічого тобі не залишається, окрім Бога.