Коли він виголошував проповідь, вірні побачили, як рухається дерев’яний хрест. Чудо в Чигошті комуністична влада тодішньої Чехословаччини використала для антицерковної пропаганди.
Настоятеля викрали з плебанії, піддали тортурам, примусили дати фальшиві свідчення і врешті вбили. А нині триває беатифікаційний процес о.Йозефа Тоуфара.
Третя неділя Адвенту, 11 грудня 1949 року. В маленькому сільському храмі Внебовзяття Пресвятої Діви Марії в Чигошті (Чехія) триває ранкова Свята Меса. Під час проповіді, яку виголошував о.Йозеф, вірні побачили, як колихався хрест, розміщений над дарохранительницею.
Ця подія повністю змінила життя священника.
Проповідь, хрест і чудо
«За голосом Твоїм, Господи, я пішов; дай силу душі моїй» — таку цитату вибрав для свого приміційного образка Слуга Божий о.Йозеф Тоуфар. Пресвітерські свячення він прийняв досить пізно, у 38 років. Раніше сімейна ситуація не давала йому змоги закінчити школу, скласти випускні іспити і розпочати навчання в семінарії.
Взірцем душпастирського служіння для нього був св.Йоан Боско. Подібно як засновник згромадження салезіянців, о.Йозеф відзначався великою чутливістю до потреб віруючих. Колеги по семінарії згадували непересічну пильність і витривалість Йозефа в навчанні. Згадували також його побожність і ревність у проголошенні Доброї Новини. У Заградці, де о.Йозеф служив з липня 1940 року, на відміну від свого попередника Яна Шваллера, вихованого в Австро-Угорській імперії — який майже ніколи не ходив «у народ», — він виступав за новий душпастирський стиль, звертався безпосередньо до людей, організовував парафіяльне життя і намагався чим більше оживити парафію. «Він став справжнім відкриттям для мешканців Заградки. Раптом священик став не просто церемоніарієм, хрестителем і вчителем, але авторитетом і особистістю, яка природно переступала огорожу церкви, не дистанціювалася від світу і жила в контакті з людьми (також інших віросповідань)», — згадували про нього.
У віці 47 років о.Йозеф був скерований на служіння в парафії Чигошті, на межі Чехії та Моравії.
Храм Внебовзяття, Чигошть. Джерело: Вікіпедія
11 грудня 1949 року сталася подія, яка повністю змінила його життя. Була Третя неділя Адвенту. В ранковій Месі брали участь якихось 20 чоловік. Священник говорив проповідь про таємницю присутності Бога в людському житті. Коли він вимовив слова: «Тут, у дарохранительниці, є наш Спаситель» — півметровий хрест, що висів над дарохранительницею, почав рухатися праворуч і ліворуч, під кутом близько 45 градусів. Священник цього не бачив — він стояв на амвоні, спиною до вівтаря. Про те, що сталося того недільного ранку, сам.о.Йозеф довідався тільки від вірних. Мешканці Чигошті запевняли свого настоятеля, що стали свідками чуда.
Через тиждень, у неділю 18 грудня, о.Тоуфар після проповіді сказав: «Ви знаєте, що сталося в нашій церкві тиждень тому. Багато з вас бачили, як нахилився хрест. Я не вбачаю в цьому ні чуда, ні доброго чи поганого знаку, бо цього не сказав нам Господь Бог. Знаємо тільки одне: хрест був нахилений. Ми не повинні вбачати в цьому жодного нещастя, бо наша парафія хороша; навпаки, ми можемо вважати це честю для нашої парафії. Господь Бог показав нам, що Він справді серед нас у Дарохранительниці».
Новина розійшлася околицею. До храму Внебовзяття Пресвятої Діви Марії почали прибувати паломники, навіть цілими натовпами. Прибув з візитом також ватиканський дипломат, о.Оттавіо де Ліва, з нунціатури в Празі.
Фальшиві свідчення й антицерковна пропаганда
Інформація про чудо в Чигошті дійшла також до комуністів, що були при владі, та чехословацької Служби безпеки. Таємна поліція використала цю подію для антицерковної пропаганди. 28 січня 1950 року 12 функціонерів приїхали до Чигошті. Вивідачі забрали о.Тоуфара. Священник потрапив до в’язниці у Валдіцах біля Їчина. Слідчі пробували змусити його інсценізувати чудо, яке, на їхнє переконання, було виконане за розпорядженням ватиканських ієрархів.
Отець Йозеф відмовився співпрацювати з держбезпекою. Однак через чотири тижні тортур він підписав протокол, що підсумував фальшиві свідчення, в яких він зізнавався в начебто гомосексуальних схильностях, домаганнях до неповнолітніх міністрантів та конструюванні спеціального пристрою з гуми, дроту і деревини, щоби хрест рухався. Підлітків також примусили підписати зізнання — які вони через кілька років позабирали. Експертиза підписаних свідчень, проведена в роки декомунізації, поставила під сумнів достовірність документа, який стилістично відрізнявся від попередніх свідчень о.Йозефа.
Хрест Кирила і Мефодія, на дорозі в Стай, біля якого Йозеф Тоуфар проходив по дорозі до школи. Фотографія цього хреста була в його особистому альбомі й супроводжувала його всюди. Джерело: Вікіпедія
Його побили так жорстоко, що він не міг ні стояти, ні сидіти, ані ходити. Служба безпеки розпорядилася підготувати пропагандистський фільм під назвою «Горе тому, через кого приходить спокуса» — щоби так довести фальшивість чуда. Роль священника зіграв працівник генпрокуратури Чіжек. Було виготовлено численні копії кінострічки, її показували в кінотеатрах по всій Чехословаччині.
Однак задум дискредитації о.Тоуфара і Католицької Церкви провалився. Говорилося, що й самі творці матеріалу не вірили його пропагандистському посланню.
Мученицька смерть
Спецслужбовці наполегливо хотіли змусити священника, щоб він дав нові перекручені свідчення і підписав наступні фальшовані документи. Відмова отця доводила їх до люті. Отця Йозефа закатували до смерті.
«Пацієнт був нагий. Його тіло постійно перед моїми очима. Я бачив, що він був покритий синяками приблизно в пів долоні розміром. На грудній клітині, на животі, на ногах, спині… всюди. Я не посоромлюся вжити це слово — це було вбивство!» — сказав Франтішек Маурер, судмедексперт, який оглядав тіло загиблого.
Отець Йозеф Тоуфар помер 25 лютого 1950 року через численні внутрішні та зовнішні пошкодження. Його тіло вкинули у загальну могилу на цвинтарі Прага-Дабліце, поховали під чужим ім’ям і родичам повідомили про його смерть тільки через чотири роки. На тому місці, де тоді фактично був смітник, поховано останки близько 2800 жертв комуністичних репресій.
Почесне місце поховання розстріляних і замучених у 1950-х роках
Беатифікація і повернення до Чигошті
1968 року смерть о.Тоуфара на шпальтах видання «Lidová demokracie» вперше описав журналіст і письменник Іржі Брабенец. Було також назвало ім’я головного виконавця вбивства — Ладіслава Махи, функціонера нацбезпеки.
1994 року Управління з питань дослідження і документації комуністичних злочинів повернулося до цієї справи. Тоді й вийшло на як, що свідчення не були згідні з правдою, а в храмі не знайдено жодних пристосувань, які мали би підробити чудо в Чигошті.
Того ж року Ладіслав Маха опинився на лаві підсудних. Його процес тривав чотири роки, йому винесли вирок у 3 роки ув’язнення, потім кару зменшили до двох років, а насправді вона фактично ніколи не була виконана.
Суд у Градеці Краловім заявив, що священник помер до початку процесу. Також суддя заявив, що його арешт відбувся не згідно з законом. З поданням про реабілітацію доброго імені священника виступила тодішня районна прокуратура. Ніколи не з’ясовувалося, чому і як рухався дерев’яний хрест у храмі.
2013 року розпочато беатифікаційний процес о.Йозефа.
Через рік, завдяки ДНК-експертизі, вдалося ідентифікувати його останки. Вони були перезахоронені в крипті храму в Чигошті в липні 2015 року. Й тільки цього, 2024 року, о.Йозеф Тоуфар був реабілітований в судовому порядку.
Переклад CREDO за: Анна Ґембальська-Беркець, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
