Навіщо ставити додаткову тарілку на Святу вечерю? Чому на Святвечір готують 12 страв?..
Традиції — це те, що може скріпити сім’ю, вкоренити святкування, бо вони виникають і формуються тривалий час, інколи з покоління в покоління. Головне — це щоб за дотриманням традиції не загубити сенс святкування. Бо ж ідеться не про стіл із точно визначеною кількістю страв, а про народження Втіленого Бога!
Традиція пісної вечері
Вона пов’язана з практикою Церкви — постів перед вігіліями (надвечір’ями) свят. Найперше постили перед святкуванням Воскресіння Спасителя, а з часом практика постів поширилась на інші свята, Господні і Марійні. Донині збереглося лише кілька постів у переддень свят, зокрема — на Різдво.
Не виключно релігійне свято
На відміну від інших великих свят і урочистостей, які мають свої навечір’я (наприклад, Зіслання Святого Духа), переддень Різдва Христового став сімейним святом, набув сімейно-побутового характеру. Жодне інше свято з визначених Церквою не має такої тісної пов’язаності з саме сімейним його святкуванням.
І не виключно в себе вдома!
До традицій, які збереглися гірше, належить розуміння того, що Різдво — то не виключно свято для однієї сім’ї чи дому. Зібратися всім за спільним столом — це один «виклик» і рівень сімейного свята. Натомість на Різдво ходили в гостину до хрещених батьків, родичів, брали щось зі свого столу, приймали від іншого… Святкування Різдва мало широкий соціальний вимір. Це свято для всієї родини!
Не варто робити своє Різдво інфантильним «домашнім» святкуванням, обмежившись прикрашанням ялинки і пакуванням подарунків. Світ став порізненим, «атомізованим», розбитим на дрібні квартири — замість святкування Різдва відкритими домами.
Дідух чи ялинка?
Хоч як дивно — але і ялинка, і дідух (сніп збіжжя) це символи язичницькі. Як і кутя, без якої «щирі українці» не уявляють Святвечірнього столу!
Християнство поглинає і трансформує різні народні елементи, що мають язичницькі витоки, надаючи їм іншого значення. Тому і наряджати ялинку, і ставити дідуха треба з усвідомленням, що це для свята Народження Божого Сина, а не заради самого дідуха, куті або ялинки.
Кутя і… коливо?
Кутя — зерно (пшениця), здобрена солодощами. Ця страва своєю символікою перегукується з похоронним коливом: там теж варять зерно і додають солодке (дрібні цукерки, сушені ягоди). Тому що ці страви символізують побажання — своєму дому, сім’ї, рідним — не просто ситого чи щедрого року, а «солодощів раю».
Варто пам’ятати цей елемент, щоб не робити чогось «просто за звичкою» або для ушанування незрозумілої традиції.
Як змінюються традиції
Традиції виникають за конкретних обставин і можуть ставати незрозумілими, коли втрачають відношення до цих обставин. Кутя й дідух можуть стати такими самими «пустими сантаклаусами», як будь-який різдвяний символ, бо ми вже переважно не розуміємо (не знаємо), як наші діди вирощували і шанували хліб. Як ходили ще босоніж, орали плугом, сіяли вручну, потім жали серпами — це тяжка праця. Для селян культ хліба означав молитву про саме життя.
Ми все передаємо в молитві Богу. Сніпок-дідух уже не є елементом поклоніння силам природи, а вишивані рушники, в яких була закодована певна інформація, стали прикрасами для ікон.
Навіщо на різдвяному столі порожня тарілка?
Порожня тарілка на святковий стіл за традицією ставиться «для подорожнього». В давні часи «подорожніми» були ті, хто — кажучи сучасною мовою — не мав соціального забезпечення. Хазяї-землевласники накривали стіл на Свята, а «подорожні» — бідняки безземельні, старці, самотні, каліки, інші люди — не мали де вирощувати свій хліб. Вони не мали засобів на утримання, а ходили жебрали. Це була частина звичного життя давнього суспільства.
Така людина могла постукати в будь-який дім і просити про їжу та нічліг. А ті, хто мав свій дім і хліб, приймали бідняків до столу.
Нині є пенсії чи інші види соціального утримання; залишилась традиція додаткової тарілки на Святвечір, як символ нашої готовності служити Господу в бідних.
Обов’язково 12 страв?
Традиція, що виводиться також із забезпеченого селянського побуту. В голодні роки, як свідчать дослідження, на столі мало бути хоч би три страви, бо 3 — число сакральне; або 7 страв — число повноти; або ж 12 страв, як 12 місяців у році.
Тобто кількість не є обов’язковою, радше показує, що наші столи достатньо багаті.
Від 13 грудня, дня св.Луції, і до самої вігілії Різдва був цілий комплекс прикмет, ворожінь і ритуалів: що робити, як передбачати погоду тощо. Це має небагато спільного з християнством як живою вірою.
Чому обов’язково узвар?
Узвар — напій із сухофруктів, здобрений медом, — теж став традиційним для Святвечірнього столу через народну віру в прикмети. У переддень Різдва вважалося, що навіть воду пити не можна, а треба пити тільки узвар. Мовляв, тоді на жнива (коли люди на спеці збирали хліб від світанку до ночі) не будеш хотіти пити, не мучитиме спрага.
Спорядження вігілійного столу на Різдво, за цим народним «селянським» розумінням, пов’язане з бажанням мати наступний рік ситим і забезпеченим.
Ламати хліб
У західній традиції більшого значення надають не кількості чи порядку страв, а ламанню облатки — пісного хліба. Облатки більше вказують на Ісуса як сенс свята, бо Він є нашим хлібом, а самі облатки печуть із того ж тіста, як і гостії для причастя.
Облатки — традиція польського походження. Пісний хліб для різдвяного столу випікали парафіяльні органісти — і отримували за це винагороду, розносячи по домівках перед Святами. Це був спосіб збирати пожертви для утримання парафіяльного органіста.
Обмін побажаннями
Ламаючи облатки — символічно ділячись хлібом, — учасники вігілійної вечері обмінюються побажаннями. Це має бути знаком щирого й відкритого серця: що ми бажаємо нашим ближнім добра, і нагадуванням: Господь із нами ділиться хлібом, дає нам себе в Ісусі Христі, тож і ми маємо один для одного бути добрими, як хліб.
Традиції — це добре чи погано?
Переважно традиції, пов’язані з сільським побутом і великою прив’язаністю до сил природи, мають небагато християнського наповнення. До них варто ставитися розумно. Наявність стійких традицій у релігійному житті свідчить про те, що люди — істоти релігійні, вони потребують віри та обрядів. Але у вірі треба зростати. Не від кількості страв залежить стан нашого духовного життя. Їх можна приготувати, але не надаючи цьому магічного значення.
Як святкувати, щоби правильно?
Найправильнішим буде оцінити, що з відомих вам традицій чи обрядів є християнським, а що — язичницьким. Щоб у ваше святкування не вкралися елементи вшанування не Господа Бога і народження Його Сина, а якихось інших сил.
Можна використати пропозиції молитов для Святвечора у християнських родинах, або для сімей з маленькими дітьми, чи тексти з друкованих молитовників або підготовлені у своїй парафії видруки.
І в будь-якому разі, головним має бути Ісус, чиє народження ми святкуємо, а не кількість страв чи порядок дій.
Чи обов’язково йти на Пастирку?
«Меса пастухів» має бути служена опівночі, але за різних обставин (наприклад, війна і комендантська година) настоятелі можуть переносити початок цієї відправи.
Меса на Різдво служиться чотири рази на день: над вечір, опівночі, на світанку і вдень. Це пов’язано з традицією римського відпусту за відвідання чотирьох папських базилік; опівнічну Службу служили переважно для паломників, які розпочинали відпустову трасу в базиліці св.Йоана на Латерані. Тому її читання досьогодні пов’язані з текстами про поклоніння пастухів.
Натомість оскільки вірний католик має обов’язок бути на Святій Месі в день Різдва — а обов’язок стосується однієї Меси свята, — то Пастирка не є обов’язковою. А хто був на Месі пастирів, той уже не має обов’язку іти на Месу в день 25 грудня.
Але нашої радості зазвичай вистачає і на те, щоб після святкової вечері зібратися на Пастирці, і щоб наступного дня прийти на Месу Різдва Господнього!
фінансово.
Щиро дякуємо!
