Роздуми над Божим Cловом на суботу ІІІ звичайного тижня, рік І
Перші слова Євангелія «Того дня, як настав вечір» перегукуються з приспівом початку створення світу, який читаємо в книзі Буття: «І був вечір, і був ранок, день перший». Можливо, що ця подорож учнів «на той бік» стала частиною створення їхнього «світу» — вже не світу рибалок, а світу апостолів.
«Той бік» у поєднанні з настанням вечора подібний до Розп’яття Христа, який «відпливав» на «той бік» життя і смерті також увечері. Можна сказати, що Господня смерть і сходження у Відхлань і були тією подорожжю «на інший бік». Можливо, що для учнів цей досвід плавання був досвідом хреста, Христової тайни. Цікаво, що такий містичний і величний досвід прийшов до них під час плавання — адже для них, як для рибалок, плавання по озеру було чимось буденним.
Отже, окрім рутини в наших буднях може бути сам Христос.
Дивне поєднання: Христос каже учням відплисти на той бік, але потім написано: «вони взяли Його». Так ніби прихопили Його як корисну в подорожі річ. Так часто буває: починаємо рух по життю згідно зі Словом Божим, підкорюючись Божій волі, але потім непомітно для себе перетворюємо Бога на річ — важливу, необхідну, але річ.
Не обов’язково, що коли в нашому житті Ісус буде близько нас, то все буде гладко. Навіть з Ісусом у човні учнів спіткала буря.
Уявіть собі ситуацію бурі. Маленький човен, у який б’ють хвилі. Вода не залишає сухою жодної нитки. Людей на човні хитає, треба за щось триматися, щоби не впасти в море. І посеред усього цього екстриму … спить людина. Це видається фізично неможливим — спати в бурю у відкритому човні. Тому на думку спадають усілякі символічні пояснення цього чудо-спання.
У нашому житті-човні Ісус може бути присутнім, але ми настільки покладаємося на себе, свій професіоналізм, навички (апостоли ж були рибалками, людьми моря), що Ісус не просто здається нам непотрібним — Він спить знерухомлений. Не треба докоряти Богові, не треба питати «де Ти?». Це не проблема Ісуса — це проблема мого впертого «професіоналізму». Адже я фахівець в кожній сфері — крутіший за самого Бога. Чи не так?
Звернімо увагу, що учні завжди мали біля себе Ісуса і могли до Нього звернутися з проханням про допомогу. Але вони не думали, що Він зможе допомогти, і тому їхній зойк був радше істерикою, ніж усвідомленням своєї слабкості й величі Бога. До того ж у їхньому проханні більше було докору, ніж прохання як такого: «Хіба Тебе не обходить?» Ми також часто не просимо Бога, а звинувачуємо Його.
А якою є відповідь Ісуса? Він образився? Він зробив зауваження, що Бога не так треба просити про милість? Ні, Він зробив чудо, врятував апостолів. Тому, навіть якщо не виходить просити, зчиняйте галас: «Ісусе, рятуй!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
