Ісус пропонує вічність як дар, який потрібно прийняти, а не як благо, яке потрібно здобути.
На це звернув увагу Проповідник Папського дому в медитації, яку він у четвер, 13 березня 2025 року, виголосив у залі Павла VI у Ватикані в контексті духовних вправ Римської курії. Цей період поглибленої молитви, зосередження та роздумів над Божим словом найближчих співробітників Папи триває від 9 до 14 березня, а його тема: «Надія на вічне життя», нагадує Vatican News.
Залишити все
Зустріч Ісуса з багатим юнаком показує контраст між тим, хто шукає вічне життя як винагороду, та запрошенням Ісуса позбутися будь-яких гарантій, щоб іти за Ним. Як підкреслив о.Пазоліні, труднощі непривʼязаності стосуються всіх нас: ми боїмося залишити те, що нам дороге, навіть якщо саме життя змушує нас до цього. Ісус заохочує нас випередити цей перехід, роблячи вічність уже теперішньою дійсністю. Йдеться не про зречення, а про інтенсивне життя, вільне від оманливих гарантій.
У Євангелії від Йоана Ісус описаний як пастир, який веде свої вівці на буйні пасовиська. Його голос, зазначив реколекціоніст, спонукає «виходити з огорожі страху, щоб шукати справжнього життя». Ця рясність благодаті проявляється через знак помноження хлібів: те, що здається недостатнім, у руках Ісуса стає надмірним.
Ісус обʼявляє, що істинним хлібом є Він сам. Їсти Його тіло й пити Його кров означає брати участь у Його житті та прийняти Його життя як наше. Євхаристія — це не просто обряд, а перетворююча єдність з Христом. Євангеліст Йоан, замість розповідати про встановлення Євхаристії, підкреслює вмивання ніг, бо справжній культ полягає у взаємному служінні. Підсумовуючи, о.Пазоліні зазначив, що вічність — це не далека ілюзія, а дійсність, яка актуалізується в нашому житті, коли ми вчимося жертвувати те трохи, що маємо. В Божих очах кожен наш жест любові має нескінченну цінність: все може стати вічним.
Відпочинок як сповнення
Увечері 13 березня о.Пазоліні поділився з учасниками реколекцій роздумами на тему «Вічний відпочинок».
Перед початком молитви Вечірні, яку очолив архієпископ Вітторіо Франческо Віола, секретар Дикастерію Божественного культу й дисципліни Таїнств, він склав побажання Папі Францискові з нагоди 12‑ї річниці понтифікату.
Як уже згадувалося в попередніх медитаціях, вічне життя — це дар, що вже присутній. Нам часто важко зрозуміти такий важливий його аспект, як відпочинок. Ми з дитинства чуємо молитву: «Вічний відпочинок даруй їм, Господи, а світло віковічне нехай їм світить. Нехай спочивають у мирі вічнім. Амінь». Однак ідея вічності, що ґрунтується на понятті вічного відпочинку, може розчарувати: мовляв, життя завершується «нескінченним спанням». Але джерелом такого сприйняття є глибока двозначність: ми сприймаємо відпочинок лише як бездіяльність, у той час як у Біблії він є станом сповнення та винагороди.
Сам Бог, нагадав проповідник, переживав відпочинок — коли Ісус після смерті на хресті був покладений у гробі. Це був час не безплідної нерухомості, а сповнення діла, як каже одна стародавня проповідь Великої Суботи: «Бог помер тілом і зійшов потрясти володіння аду». Христос відпочиває — і водночас таємничо діє, визволяючи в’язнів з аду. Це вчить нас, що зупинитися не означає бути ставати непотрібними, а вміти приймати час із довірою, не ганяючись за нестримною та безплідною діяльністю.
Тренуватись у вічному житті
За словами отця Пазоліні, сьогодні відпочинок став занедбаною розкішшю. Ми живемо в суспільстві, яке вимагає бути завжди активними, завжди на зв’язку, завжди продуктивними. Але що більше можливостей ми маємо, то менше можемо по‑справжньому відпочити. Притча про слугу, який після роботи не очікує винагороди, а визнає, що зробив те, до чого був покликаний, вчить нас важливого секрету. Поки ми живемо з одержимістю здобутків — ніколи не знайдемо спокою. Лише той, хто зі спокоєм приймає власну обмеженість, може нарешті відпочити в мирі.
Справжній відпочинок — не бездіяльність, а свобода. Це стан, коли ми не мусимо щось доводити, бо даємо Божій любові нас обійняти. Йдеться про внутрішній мир, який дозволяє сказати: «Хто ввійде в Божий відпочинок — відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних». Добре проводити відпочинок означає тренуватися у вічному житті, навчаючись жити без страху, відпустити поверхове та довіритися тому, що вже діє в нас. Справжній відпочинок — це внутрішній мир; він вимірюється не результатами, а здатністю приймати те, що життя нам дарує. Це не втеча, а спосіб навчитися жити більш насичено, без тривоги. Це не пасивність, а активна довіра, яка робить нас вільними в тому, щоб любити. Врешті-решт, як підсумував о.Пазоліні, вічне життя — це не далека мета, а дійсність, яка зростає у нас всередині. Й ми вже тепер покликані нею жити.
фінансово.
Щиро дякуємо!
