«Паломники надії: дар життя». Такою є тема послання Папи Франциска на 62‑й Всесвітній день молитви за покликання, який цього року відзначатиметься 11 травня.
Воно було оприлюднене в середу, 19 березня 2025 року. Український текст публікує Vatican News.
Дорогі браття й сестри!
В цей LXII Всесвітній день молитви за покликання прагну звернутися до вас із радісним і підбадьорливим заохоченням бути паломниками надії, великодушно приносячи в дар своє життя.
Покликання — це дорогоцінний дар, який Бог сіє в серцях; заклик вийти за межі себе, щоби ступити на дорогу любові та служіння. І кожне покликання в Церкві — чи то мирянське, чи то до рукоположеного служіння, чи то до богопосвяченого життя — є знаком надії, яку Бог має щодо світу та щодо кожного зі своїх дітей.
У наш час багато молодих людей почуваються розгубленими перед лицем майбутнього. Вони часто відчувають невпевненість щодо перспектив працевлаштування, а в глибині душі переживають кризу самовизначення, що є кризою сенсу й цінностей, перехід через яку ускладнює цифрова плутанина. Несправедливість щодо слабких і вбогих, байдужість егоїстичного добробуту, насильство, війни загрожують проєктам доброго життя, які вони плекають у серцях. Однак Господь, який знає серце людини, не залишає нас у непевності; ба більше, хоче пробудити в кожному усвідомлення того, що він є любленим, покликаним і посланим як паломник надії.
Саме тому ми, дорослі члени Церкви, особливо душпастирі, покликані приймати, розпізнавати і супроводжувати шлях пізнання покликання нових поколінь. А ви, юнаки й дівчата, покликані бути його головними дійовими особами — чи радше співпротагоністами разом зі Святим Духом, який пробуджує у вас прагнення перетворювати життя у дар любові.
Прийняти власний шлях розпізнання покликання
Любі юнаки й дівчата, «ваше життя — це не “тим часом”. Ви є Божим тепер» (Апостольське посинодальне напоумлення Christus vivit, 178). Необхідно усвідомити, що дар життя вимагає великодушної і вірної відповіді. Погляньте на молодих святих і блаженних, які з радістю відповіли на Господній поклик: святу Розу Лімську, святого Домініка Савіо, святу Терезу від Дитятка Ісуса, святого Гавриїла від Божої Матері Скорботної; блаженних — і невдовзі святих — Карло Акутіса і П’єра Джорджо Фрассаті, та багатьох інших. Кожен з них жив своїм покликанням як дорогою до повноти щастя, підтримуючи стосунки з живим Ісусом. Коли ми слухаємо Його слово, серце палає в наших грудях (пор. Лк 24,32) і ми відчуваємо бажання посвятити своє життя Богові! Тоді ми хочемо відкрити, в який спосіб, у якій формі життя ми можемо відповісти на любов, яку Він перший нам дарує.
Кожне покликання, почуте в глибині серця, викликає проростання відповіді як внутрішньої спонуки до любові та служіння, як джерела надії та милосердя, а не як пошуків самоствердження. Покликання й надія, таким чином, переплетені в божественному задумі радості для кожної людини, особисто покликаної віддати своє життя за інших (пор. Апостольське напоумлення Evangelii gaudium, 268). Багато молодих людей прагнуть пізнати шлях, до якого їх кличе Бог: одні розпізнають, часто зі здивуванням, покликання до священства або богопосвяченого життя; інші відкривають для себе красу покликання до подружнього та сімейного життя, а також до служіння спільному благу та свідчення віри серед колег і друзів.
Кожне покликання натхнене надією, яка перетворюється в довіру до Провидіння. Насправді, для християнина надія — це щось більше, ніж просто людський оптимізм: це радше впевненість, вкорінена у вірі в Бога, який діє в історії кожної людини. І тому покликання визріває через щоденні зусилля у вірності Євангелію, в молитві, в розпізнанні, в служінні.
Дорогі юнаки та дівчата, надія на Бога не розчаровує, бо Він провадить кожен крок тих, хто ввіряє себе Йому. Світ потребує молодих людей, які є паломниками надії, відважними у тому, щоби присвятити своє життя Христу, сповненими радості від самого факту бути Його учнями-місіонерами.
Розпізнати власний шлях відкриття покликання
Відкриття власного покликання відбувається через шлях розпізнання. Цей шлях ніколи не відбувається на самоті, але розвивається к християнській спільноті та разом із нею.
Любі юнаки та дівчата, світ підштовхує вас до поспішного вибору, до наповнення своїх днів галасом, не даючи вам пережити тишу, відкриту на Бога, який промовляє до серця. Відважтеся зупинитись, прислухатись до того, що відбувається всередині вас, і запитати Бога, про що Він мріє для вас. Тиша молитви незамінна для того, щоби «прочитати» Божий поклик у своїй історії та дати вільну і свідому відповідь.
Зосередження дає нам змогу зрозуміти, що всі ми можемо бути паломниками надії, якщо зробимо своє життя даром, особливо в служінні тим, хто живе на матеріальних та екзистенційних окраїнах світу. Той, хто займає поставу слухання Бога, який кличе, — не може ігнорувати волання численних братів і сестер, які почуваються виключеними, пораненими, покинутими. Кожне покликання відкриває на місію бути Христовою присутністю там, де існує найбільша потреба у світлі й розраді. Зокрема, вірні-миряни покликані бути «сіллю, світлом і закваскою» Божого царства через соціальне та професійне служіння.
Супроводжувати шлях розпізнання покликання
У цій перспективі душпастирі та вихователі покликань, а особливо духовні наставники, не повинні боятися супроводжувати молодих людей зі сповненою надії і терпеливості довірою божественної педагогіки. Йдеться про те, щоб бути для них людьми, здатними вислухати і шанобливо прийняти; людьми, яким вони можуть довіряти; мудрими провідниками, готовими допомогти їм і уважними до розпізнавання Божих знаків на їхній дорозі.
Тому я закликаю розвивати піклування про християнське покликання в різних сферах людського життя та діяльності, сприяючи духовній відкритості кожного на Божий голос. З цією метою важливо, щоб освітні й душпастирські програми передбачали достатній простір для супроводу розпізнання покликань.
Церква потребує душпастирів, богопосвячених, місіонерів, подружжів, які вміють із довірою і надією сказати Господу «так». Покликання ніколи не є скарбом, який залишається закритим у серці; воно зростає і зміцнюється у спільноті, яка вірить, любить і надіється. І оскільки ніхто не може відповісти на Божий заклик самотужки — всі ми потребуємо молитви та підтримки наших братів і сестер.
Улюблені, Церква є живою і плідною тоді, коли породжує нові покликання. А світ шукає — часто несвідомо — свідків надії, які своїм життям звіщатимуть, що слідування за Христом є джерелом радості. Тому не втомлюймося просити Господа про нових робітників для Його жнив, маючи певність, що Він і надалі кличе з любов’ю. Дорогі юнаки та дівчата, ввіряю ваше слідування за Господом заступництву Марії, Матері Церкви та покликань. Завжди прямуйте дорогою Євангелія як паломники надії! Уділяю вам своє благословення і прошу вас, будь ласка, моліться за мене.
Рим, лікарня Аґостіно Джемеллі, 19 березня 2025.
ФРАНЦИСК
фінансово.
Щиро дякуємо!
