«Я насправді відчула, що належу до спільноти, що можу бути дитиною Божою — незважаючи на своє минуле, незважаючи на те, як я виглядаю сьогодні».
Поранена самотністю, вона шукала кохання не там, де треба. Знайшла його там, де найменше очікувала: в Церкві, яка стала її новою родиною.
Сей Голчін (Sayeh Golchin), колишня танцівниця монреальських клубів, пройшла довгий шлях: від почуття покинутості й життя у світі наркотиків — до відкриття Бога. Її свідчення — це історія падіння, пошуку сенсу та надзвичайної благодаті, яка змінює все.
Дитинство, позбавлене тепла
Сей народилася в Монреалі в сім’ї іранських іммігрантів. Її батька, алкоголіка, майже не було в її житті. Мати, самотня, обтяжена фінансовими та емоційними проблемами, не зуміла створити теплу домівку. З юних років Сей проводила час із сусідами, які стали для неї замінником сім’ї. Саме з ними вона святкувала дні народження та Різдво.
Початкова школа була ще відносно нормальним етапом її життя, але в середній школі все змінилося. Сей відчайдушно прагнула визнання. «Я хотіла, щоб люди мене любили, тому робила те, що робили вони. Вони курили косяки — і я теж. Вживали спіди — і я теж», — згадує вона роки потому. За усміхненою зовнішністю крилося відчуття порожнечі й голод любові.
Токсичні стосунки й світ нічних клубів
У сімнадцять років Сей зв’язалася з чоловіком, який виявився шахраєм і маніпулятором. Він залякував дівчину, вона жила в постійному страху та ізоляції. Саме він переконав її стати еротичною танцівницею. «Він сказав, що так я можу більше заробляти», — згадує Сей. Спочатку вона працювала барменкою, потім опинилась на сцені, хоча раніше сама думка про таку кар’єру ви кликала в неї огиду.
«Я казала собі: ніколи не танцюватиму lap dance (із близьким тілесним контактом) з клієнтом… А потім я зробила це раз, два — і потрапила в замкнене коло самовиправдань», — гірко зізнається Сей. Вона пропрацювала в цьому світі майже десять років. Для багатьох дівчат це був спосіб жити розкішним життям. Для неї це була боротьба за виживання.
«Було так, наче я не бачила інших варіантів. Це не означає, що в мене не було вибору і я знімаю з себе відповідальність. Просто я не бачила інших варіантів; їх для мене не існувало або вони здавалися надто далекими від моєї реальності, щоб я могла їх вибрати».
Так вона сказала в інтерв’ю для журналу «Le Verbe». Як Сей давала собі з цим раду? Через дисоціацію. «Мусиш або вживати наркотики, або навчитися відділятися від власного тіла. Я обрала останнє», — описала вона свій досвід.
Втеча з індустрії та хибний духовний пошук
На рубежі 2019-2020 років з’явився імпульс до змін. У клубі Сей зустріла охоронця — чоловіка доброго, який дивився на неї не як на предмет. «Вперше я відчула, що хтось бачить мене як особистість, а не просто як тіло», — згадує Сей. Ці короткі, здорові стосунки стали початком її втечі від нічного життя.
Але невдовзі розпочалась пандемія. Для Сей період ізоляції означав пошук самопізнання. Вона зацікавилась таро, астрологією та іншими практиками Нью-Ейдж. Вважала, що знайде там відповіді. «Спочатку все здавалося невинним, навіть прекрасним: медитація, турбота про себе, любов до себе», — каже Сей. «Я думала, що все залежить від мене та моєї енергії».
Однак із часом вона виявила, що за поверховою турботою про розвиток криється щось набагато темніше. «Це було схоже на пиття соку, на 99% здорового, але з 1% миш’яку. Думаєш, що це тебе зцілить, а тим часом це повільно отруює тебе», — образно пояснює Сей. Замість спокою з’явились тривога, безсоння, сонний параліч та ірраціональні страхи. «Все було зосереджено на мені: я, мої бажання, моя енергія. Це справляло враження глибокої духовності, але провадило до щораз більшої ізоляції та хаосу».
Криза дна й переломна молитва
В пошуках рятунку вона поїхала до Мексики. Там втратила все: гроші, дах над головою, відчуття безпеки. «Я була в депресії, мені не було куди йти. Тоді, у відчаї, я сказала: ‘Боже, якщо Ти є, керуй сам моїм життям!’», — каже вона.
Наступного дня Сей прокинулася з незрозумілим спокоєм у серці. «Я медитувала годинами, але ніколи раніше не відчувала нічого подібного. Це було як світло всередині мене; щось ожило».
«Я справді відчула, що належу Богові, що можу бути дитиною Бога, незважаючи на своє минуле, незважаючи на те, як я виглядаю сьогодні».
Нове життя в Церкві
Повернувшись у Канаду, Сей вперше у своєму житті пішла до церкви. Це був Великдень. «Я не почувалася гіршою за інших. Я зрозуміла, що теж можу бути дитиною Божою», — каже вона з усмішкою. Невдовзі після цього Сей попросила про хрещення. Сьогодні її щоденна мета — наближатися до Христа.
«Я ніколи не хочу сказати: ‘Сьогодні мені Бог не потрібен’. Усе, що я маю, — це завдяки Йому», — зізнається жінка. Її слова набувають особливої сили, коли Сей додає:
«Я б хотіла кричати на всі боки: Ісус справді відповідає на запитання, які ми носимо в серці. Він віддав життя за тебе!»
фінансово.
Щиро дякуємо!
