У першому томі своєї трилогії «Ісус із Назарету» Папа Бенедикт XVI відзначив важливий внесок історико-критичного аналізу літературних форм і редакційних «шарів» стародавніх текстів у розуміння Біблії.
Папа також зазначив, що основні плоди цього методу вже зібрані, і що настав час для менш «препарувального» підходу до тлумачення Святого Письма: такого, що читає окремі [біблійні] тексти у межах сукупності одного Писання, що потім проливає світло на окремі тексти; такого, що враховує живу Традицію всієї Церкви; і такого, яке читає Біблію в контексті віри Церкви і взаємопов’язаних істин цієї віри.
Чи можна сказати щось аналогічне про нещодавні «синодальні» дослідження Церкви — що її основні плоди вже зібрані, і тепер настав час застосувати ці плоди для місії Церкви, яка (як нагадав нам Папа Лев після свого обрання) є проголошенням Ісуса Христа світлом народів і відповіддю на питання, чим є кожне людське життя?
Які ж плоди останніх кількох років «синодальності»?
По-перше, було почуто «молодші» Церкви Африки та Азії, в яких перебуває багато живих частин світового католицизму. Мірою розгортання багаторічного синодального процесу їхні голоси ставали сильнішими. У дискусіях між кардиналами перед обранням Папи Лева здавалося, що саме це й означала «синодальність» для багатьох кардиналів з так званих «периферій»: нас сприймають серйозно. Це дуже добре.
По-друге, було наголошено на універсальному місіонерському мандаті, що закликає кожного охрещеного католика бути євангелізатором. Так само було підкреслено універсальний заклик до святості, який робить можливим життя згідно з цим місіонерським мандатом. Це також дуже добра річ.
По-третє, було виявлено перешкоду для євангелізації, яку створює кастова клерикальна система. Синодальний процес показав, що висвячені лідери, які слухають, радяться з тими, кого вони покликані вести, і співпрацюють з ними, є найефективнішими пастирями Церкви. До того ж, тепер нам слід знати, що структури співпраці та консультацій вже є у більшій частині світової Церкви, і що бути Церквою, яка постійно виконує місію, має менший зв’язок із тим, хто яку посаду обіймає у Римській курії (або дієцезіяльній канцелярії), ніж із тим, що священники надають мирянам можливості для євангелізації.
По-четверте, живі частини світової Церкви переконливо довели, що успішна євангелізація означає пропонувати та жити католицизмом у повному обсязі, а не топтатися на місці у «Церкві Можливо». Звичайно, життя віри — це безперервна подорож. Однак подорож повинна мати кінцевий пункт призначення, і ясність щодо доктрини і праведного життя зосереджує нас на цьому пункті призначення: Царстві Божому, об’явленому в особі Ісуса Христа. Сміливе свідчення цієї істини стало ще одним плодом Синоду про синодальність.
Припускаючи, що синодальний процес не є самоціллю, і визнаючи, що синодальний процес 2021-2024 років приніс деякі добрі плоди, можливо, варто припустити, що тепер настав час перейти від «синодалення» до практичного застосування плодів останніх трьох років у царині місії та євангелізації.
Не зовсім зрозуміло, як цей перехід в’яжеться з нещодавньою публікацією генерального секретаріату Синоду «Шляхи для впроваджувальної фази Синоду 2025-2028». Документ передбачає трудомісткий (і дуже дорогий) трирічний процес національних і континентальних зустрічей, після якого відбудеться трудомістка (і ще дорожча) глобальна «Церковна асамблея» в Римі, характер якої ще не визначено. Ба більше, цей новий процес, як його описала офіційна особа секретаріату Синоду сестра Наталі Бекар, прагне не вирішити «напруженість» між «сторонами», дійти згоди між якими «неможливо», а керувати цією напруженістю у «динамізмі», який по-різному переживатиметься у різних секторах Вселенської Церкви.
У 1700-ту річницю Нікейського собору варто зазначити, що якби такий підхід застосували тоді, то сьогодні в Церкві не було би жодного загальновизнаного Символу віри. У Нікеї «напруженість» у Церкві вирішили не динамічно, а остаточно: аріанське заперечення божественності Христа авторитетно відкинули, а християнську ортодоксальність авторитетно підтвердили.
Твердження, що основні плоди Синоду зібрані, і настав час рухатися далі, не буде применшенням досягнень синодального процесу 2021-2024 років. Час перейти від подальших зустрічей і кругових дебатів навколо визначених питань католицької віри і практики до проголошення Ісуса Христа, який, як навчав Другий Ватиканський собор, відкриває правду про Бога і правду про нас.
Переклад CREDO за: Джордж Вайґель, GeorgeWeigel.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
