У рамках відзначення Року віри у Ватикані від учорашнього, суботнього полудня триває святкування Дня сім’ї. Десятки тисяч сімей із понад 70 країн світу зібралися вчора на площі св. Петра, беручи участь у прощі до гробу Князя Апостолів, яку організувала Папська рада у справах сім’ї.
Понад сто тисяч прочан із різних кінців світу давали свідчення радості віри. На площі та довколишніх вулицях не бракувало дитячого гамору, а повсюди можна було побачити немовлят у візочках.
Зустріч із Папою відбулася в контексті музичного свята радісного свідчення віри. Починаючи від другої години пополудні родини почали заповнювати головну католицьку площу, де лунали розповіді про переживання радощів і долання труднощів у світлі зустрічі з Христом, про родинні кризи, переможені завдяки вірі, про спілкування між поколіннями. Музичний супровід свята здійснили як відомі професійні артисти, так і сімейні колективи-аматори, дібрані в рамках конкурсу «Родинні таланти», що був організований Папською радою в справах сім’ї до цієї зустрічі.
«Коли Біблія каже: недобре людині бути самій, — це також істина про те, що недобре, аби родини були самі». Такими словами архиєпископ Вінченцо Палья, префект Папської ради у справах сім’ї, охарактеризував зустріч на площі св. Петра у Ватикані, підкреслюючи волю згромаджених будувати мережу солідарності та охопити нею цілий світ. Під час зустрічі до присутніх було скеровано прохання надіслати sms солідарності на спеціальний номер, а кошти, зібрані за допомогою цієї акції, призначено для допомоги сім’ям у Сирії. Цей проект організували Папська Рада в справах сім’ї та Італійська «Карітас».
Приблизно о 17.00 до свята родин приєднався Наступник св. Петра. Його зустріли 10 дітей разом зі своїми дідусями й бабусями і провели його до місця зустрічі. Папа Франциск щиро спілкувався та жартував із дітьми, запитував, чи вміють вони молитися й робити знак святого хреста. Серед тих, хто брав участь у цьому привітанні, були наречені, які готуються до одруження, і деякі подружні пари: зокрема, родина біженців із Сирії, сім’я з Лампедузи, яка допомагає мігрантам з Африки, що невпинно висаджуються на цьому острівці, та нігерійський біженець, який повернув собі надію саме завдяки цій допомозі.
Після вислуханих свідчень до сотні тисяч паломників звернувся Святіший Отець, а тоді відбувся акт визнання віри. Далі Папа проїхав між рядами учасників зустрічі, щиро вітаючись із присутніми родинами.
Ось текст папської суботньої промови:
Дорогі родини!
Доброго всім вечора, вітаю в Римі.
Ви прибули як паломники з багатьох частин світу, аби визнати вашу віру перед гробом св. Петра. Ця площа гостинно приймає вас і обіймає: ми — один Люд, одна душа, скликані Господом, який нас любить і підтримує. Вітаю також усі родини, які єднаються з нами за допомогою телебачення й інтернету: ця площа розширюється, переступаючи усілякі кордони!
Ви захотіли назвати цю подію «Родино, живи радістю віри!» Мені подобається це гасло. Я вислухав ваші свідчення, розказані вами історії. Я бачив так багато дітей, так багато дідусів… Відчув біль родин, які живуть у ситуації вбогості та війни. Я слухав молодих, які хочуть побратися, попри тисячу труднощів. Отже, ми собі ставимо нині питання: як сьогодні в родині можна жити радістю віри? Питаю вас, чи можливе життя цією радістю, чи ж ні?
1. Є таке слово Ісуса у Євангеліє від Матея, яке виходить нам назустріч: «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, і Я облегшу вас» (Мт 11, 28). Життя часто нелегке. І багато разів воно трагічне — про це ми щойно почули. Праця тяжка, шукання праці тяжке. Щоби знайти роботу сьогодні, треба потрудитися. Але те, що у житті найтяжче, то не це, а брак любові. Тяжко нам, коли ніхто до нас не всміхається, коли нас не приймають. Тяжкими є замовчування, інколи навіть у сім’ї між чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми, поміж братами. Без любові труд стає ще важчим, незносним. Я думаю про людей старшого віку, які залишились самотніми, про родини, які зазнають труднощів, оскільки не дістають допомоги й підтримки для тих осіб удома, які потребують особливої опіки й турботи. «Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені», каже Ісус.
Дорогі родини, Господь знає труднощі й тягарі нашого життя. Але Він також знає і наше глибоке прагнення знайти радість зміцнення! Пам’ятаєте? Ісус сказав: «Нехай ваша радість буде повна» (пор. Йн 15, 11). Ісус хоче, щоб наша радість була повна! Він сказав це апостолам і повторює це нам сьогодні. Отже, це перша справа, якою я хотів би з вами поділитися, і є нею слово Ісуса. Родини усього світу, прийдіть до Мене, і Я облегшу вас, аби радість ваша була повна. Це слово Ісуса візьміть із собою до ваших домівок, несіть його у ваших серцях, діліться ним у родинах. Воно заохочує нас, щоб ми пішли до Нього, отримали радість.
2. Друге слово я зачерпнув з обряду подружжя. Ті, хто укладають це таїнство, кажуть: «Обіцяю тобі любов, вірність і подружню пошану, а також що не полишу тебе аж до смерті». Вони прирікають одне одному вірність у радості й сумі, у здоров’ї т хворобі. Наречені, складаючи присягу, не знають, які радощі й сум на них чекають. Вони вирушають, як Авраам, розпочинаючи подорож разом. Саме це і є подружжя! Вихід і спільний шлях, рука об руку, довіряючи самих себе великій руці Господа. Завжди рука в руці, причому впродовж усього життя! А не допасовування до тієї культури тимчасовості, яка кроїть нам життя на шматки.
Із цієї довірою до вірності Бога вони виходять назустріч усім труднощам, без страху, відповідально. Християнське подружжя не наївне, воно знає проблеми та небезпеки життя. Але воно не боїться взяти на себе відповідальність перед Богом і суспільством. Не втікаючи, не ізолюючись, не відмовляючись від місії створення родини і народження дітей. «Але ж, отче, сьогодні це так важко…» — Певно, що важко. Тому ми потребуємо благодаті таїнства! Таїнства існують не для того, щоби бути декораціями життя. Який прекрасний шлюб, яке гарне весілля, — це не благодать таїнства. Це певна декорація. Благодать існує не для того, щоб оздоблювати життя. Вона для того, щоб дати нам сили, аби ми були толковими, щоб ми могли йти уперед! Християни укладають таїнство шлюбу, оскільки усвідомлюють, що потребують його! Потребують, аби бути з’єднаними між собою, і щоби виконати місію батьківства. «У радощах і в сумі, у здоров’ї і в хворобі». А у своєму подружжі моляться спільно. Чому? Тільки тому, що такий звичай? Ні! Вони роблять так, оскільки потребують цього для довгого шляху, який мають пройти разом, довгого шляху, який не потятий на шматки, а триває ціле життя. І вони потребують допомоги Ісуса, аби йти разом із довірою, аби щодня приймати одне одного взаємно, аби пробачати щодня!
Це важливо у житті родин: уміти взаємно прощати. Кожен з нас має вади. Інколи ми робимо щось, що не є добре, завдаючи кривди іншим. Потрібно мати відвагу, аби просити пробачення, коли допускаємося помилки у сім’ї. Кілька тижнів тому я сказав на цій площі: аби розвивати родину, треба використовувати три слова: прошу, дякую, вибач. Це три ключові слова. Ми просимо про дозвіл, аби не бути нахабними: чи ти хочеш, щоб я це зробив, — ідеться про мову прохання про дозвіл. Ми дякуємо, дякуємо за любов. Але скажи, скільки разів на день ти дякуєш своїй дружині, що вона тебе кохає? А ти — своєму чоловікові? Скільки ж то днів минає без слова «дякую»! І останнє — «вибач». Всі ми припускаємося помилок. Інколи хтось у сім’ї та в подружжі ображається. Інколи, як кажуть, «літають тарілки». Падають тяжкі слова. Але послухайте цю пораду: не закінчуйте дня без примирення. Мир переказується в сім’ї щодня наново! Просячи про пробачення, ми все починаємо спочатку. Прошу, дякую, вибач. Скажімо це всі разом! Промовмо ці три слова у родині, щоби кожного дня одне одному пробачати!
Родина має у житті чимало прекрасних моментів: відпочинок, вільний обід, вихід у парк або виїзд у село, відвідини дідусів-бабусь, хворого… Але якщо бракує любові, то бракує радості, бракує свята. А любов’ю завжди обдаровує Ісус: Він є невичерпним джерелом і дає нам себе у Євхаристії. Там Він дає нам своє Слово і Хліб життя, аби наша радість була повна.
3. Бачимо ось тут перед собою ікону Стрітення, Жертвування Господа Ісуса у Храмі. Це по-справжньому красива і важлива ікона. Задумаймось над нею, і нехай цей образ нам допоможе. Подібно як ми всі, також і герої цієї сцени мають свій шлях: Марія і Йосип вирушили паломниками до Єрусалима, слухняні Законові Божому. Також старець Симеон, і пророчиця Анна, теж дуже стара, прийшли до Храму, спонукувані Святим Духом. Ця сцена показує нам зустріч трьох поколінь: Симеон тримає на руках Дитя, в якому розпізнає Месію, а Анна представлена у жесті прославлення Бога і пророкування спасіння для людей, які чекали на відкуплення Ізраїля. Ці двоє старих представляють віру як пам’ять. Я би хотів вас запитати: чи ви слухаєте своїх дідів? Чи відкриваєте серця на пам’ять, яку дають нам діди? Але ж це покоління є мудрістю родини, мудрістю народу. Народ, який не слухає своїх дідів, помирає. Треба слухати дідів. Марія і Йосип — це сім’я, освячена присутністю Ісуса, який є сповненням усіх обітниць. Кожна родина, подібно як ця, з Назарета, вписана в історію якогось народу і не може існувати без попередніх поколінь. Тому ми тут маємо дідів і дітей. Діти вчаться від дідів, від попередніх поколінь.
Дорогі родини, також і ви становите частину Люду Божого. Ідіть із радістю разом із цим Людом. Будьте завжди з’єднані з Ісусом і несіть Його всім через ваше свідчення. Дякую, що прибули сюди. Зробімо разом нашими власними слова св. Петра, які дають нам силу і даватимуть силу у важкі хвилини: «Господи, до кого ми підемо? У Тебе слова життя вічного» (Йн 6, 68). Із благодаттю Христа, живіть радістю віри! Нехай Господь вас благословить, а Марія, наша Мати, нехай вас супроводжує. Дякую.
За матеріалами: Радіо Ватикану , serce-jezusa.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
