У неділю, 19 січня 2014 р., Папа Франциск здійснив четвертий з черги візит в одну з парафій своєї дієцезії. Але перед тим, опівдні, він зустрівся з римлянами та гостями міста, які заповнили площу св. Петра, щоб проказати Богородичну молитву «Ангел Господній».
З огляду на те, що цієї неділі Католицька Церква відзначала Всесвітній день мігрантів та біженців, на зустріч зі Святішим Отцем прибули представники мігрантських спільнот Вічного Міста, між якими були й українці. Святіший Отець звернувся до них з окремим привітанням, кажучи: «Дорогі друзі, ви близькі серцю Церкви, тому що Церква — це люд, що прямує до Божого Царства, яке Ісус приніс посеред нас. Не втрачайте надії на краще майбутнє!» У контекст Всесвітнього дня мігрантів та біженців душпастирські відвідини цього дня вписалися якнайкраще, оскільки парафія Найсвятішого Серця Ісуса, яку провадять салезіанці, розташована поблизу римського вокзалу Терміні. У рамках візиту було заплановано зустріч із бездомними, яких опікає парафія, та парафіяльними волонтерами.
Ось що сказав Папа перед молитвою «Ангел Господній».
Дорогі брати і сестри, доброго дня!
Разом зі святом Хрещення Господнього, яке ми відзначали минулої неділі, ми увійшли в літургійний період, який зветься «звичайним». У сьогоднішню, другу Звичайну неділю, Євангеліє демонструє нам сцену зустрічі Ісуса і Йоана Хрестителя над рікою Йордан. Про це розповідає наочний свідок — Йоан Євангеліст, який, перш ніж стати учнем Ісуса, був учнем Хрестителя, разом зі своїм братом Яковом, із Симоном та Андрієм, і всі вони походили з Галилеї і були рибалками. Хреститель бачить Ісуса, який проходить повз натовп, і, керуючись натхненням з Неба, розпізнає в Ньому Божого посланця, а тоді вказує на Нього: «Ось Агнець Божий, який світу гріх забирає» (Йн 1, 29).
Дієслово, яке перекладається як «забирати», означає дослівно «піднімати, брати на себе». Ісус прибув на світ із чітко визначеною місією: визволити його з неволі гріха, беручи на себе провини людства. Яким чином? Люблячи. Не існує іншого способу подолати зло і гріх, як лише з допомогою любові, яка спонукає віддати власне життя в дар за інших. У свідченні Йоана Хрестителя Ісус визнаний Слугою Божим, який «наші недуги взяв на себе… ніс на собі наші болі» (Іс 53, 4) аж до смерті на хресті. Він є справжнім пасхальним агнцем, Котрий занурюється в ріку нашого гріха, щоб нас очистити.
Хреститель бачить перед собою чоловіка, який стає в чергу грішників, щоб охреститися, хоча сам був без гріха. Чоловіка, якого Бог послав на світ як жертовного агнця. У Новому Завіті слово «агнець» з’являється багато разів і завжди стосується Ісуса. Такий образ агнця може дивувати, бо це тварини, які не відзначаються силою чи масивністю, а Він бере на свої плечі настільки гнітючий тягар. Величезну масу зла підосить і несе далі слабке і крихке створіння, яке є символом послуху, лагідності й беззахисної любові, і яке проходить аж до жертви самих себе. Агнець не панує, але є покірним: він не агресивний, а мирний, не показує ні кігтів, ні зубів перед обличчям будь-якого нападу, а піддається і впокоряється. І таким є Ісус! Таким є Ісус — як агнець.
Що означає для Церкви, для нас, бути учнями Ісуса Агнця Божого? Це означає ставити замість підлості — невинність, замість сили — любов, замість гордості — покору, замість престижу — служіння. Бути учнями Агнця означає жити не як «оточена фортеця», але як місто на горі, відкрите, готове прийняти інших, солідарне. Це означає не замикатись, а пропонувати Євангеліє усім, свідчачи власним життям, що наслідування Ісуса робить нас вільнішими і радіснішими.
За матеріалами: Католицький Оглядач, Радіо Ватикан