Проповідь архиєпископа Томаса Едварда Галліксона, Апостольського Нунція в Україні, з нагоди зустрічі богопосвячених осіб (санктуарій Матері Божої Бердичівської, 1 лютого 2014 р.)
Свято Представлення Господа в Храмі, яке, згідно з давньою традицією Церкви, завершує період Різдвяних свят, уже роками відзначається Церквою як свято, що присвячене урочистому спогляданню покликання до богопосвяченого життя. Ми дякуємо Богові за вас, богоспосвячених осіб, дякуємо за цей ваш дар Церкві та за цю нагоду бути разом, цього року тут у Національному Марійному Санктуарії міста Бердичева!
Із цим святом завжди залишається пов’язаною таємниця жертвування двох голубів, принесених для очищення Діви та відкуплення первородного Сина. Ми знаємо, що це не вони були очищені чи відкуплені, але їхнім входженням, властиво, сам Храм був очищений, а з входженням Ісуса в цей світ, Він, народжений від Діви Марії, Він, Син Божий, відкупляє/спасає ціле людство. Світло входить та осяює, очищує як полум’я Храм та спасає цілий світ, так зрозуміли це старі люди в Євангелії від Луки: Симеон та Анна.
Так пояснюється глибоке значення Дитятка, якого несе на руках Діва! Так ми можемо зрозуміти глибоке значення вашого покликання до богопосвяченого життя заради спасіння світу! Це ви несете у сьогоднішній світ Дитятко Ісуса, міцно притиснутого до вашого серця. Ваше життя, посвячене передусім євангельським радам, убогості, чистоти та послуху через життя, пережите у світлі особливої харизми того згромадження, до якого ви належите, – це є життя, уподібнене до життя Марії з Дитятком, які принесли вогонь нашому світу. Скільки людей, окрім Симеона та Анни, усвідомили те, що відбулося того дня в Храмі? Скільки людей сьогодні свідомі того світла, яке ви несете цьому світові?
Щодо чернечого/богопосвяченого життя в історії, особливо тут у Європі, ми маємо в певному сенсі документацію того, що воно було в руїнах монастирів, деякі були зруйновані під час переслідувань, інші — під час воєн, інші були просто покинуті через брак покликань. Але це не повна історія. Вона не відповідає суті покликання до богопосвяченого життя. У цій картині бракує Матері з Дитятком, бракує вогню.
У ретроспективі можна сказати, що надто часто бракує нашому світові того, що бракувало у перспективі молодому Франциску з Ассизі, коли розп’яття з церкви Сан Дам’яно промовило до нього, говорячи: «Франциску, відбудуй мою Церкву!» Певний час Франциск, власне кажучи, не розумів, чого саме хотів від нього Ісус; яким був план Бога щодо світу довкола Франциска. Пізніше та у радикальній формі він навчився притискати до свого серця Дитятко, той палаючий вогонь, перемінюючи самого себе та несучи те Світло світові, зануреному в темну ніч.
На жаль, ми не усвідомлюємо, що світло Христа, яке йде від наших сердець, не є меншим у своїй силі, ніж те, яке було уділено Святому Франциску з Ассизі чи святій Терезі Авільській, чи святому Йоану від Хреста (уклін господарям цього дому!). Гадаю, що багато богопосвячених душ мають ще відкрити те, що ви є знаряддям, обраним Господом, який у Своїй непорушній волі хоче очистити/звести сьогодні не храм з каменя, але храм у серцях. Велика історія не пишеться у камені, склі чи сталі, але у серцях. Не існує іншої турботи, більш центральної для вас у цьому світі, ніж притиснути Дитятко до серця та нести Його світло Своїм слугам, які чекають на нього сьогодні подібно до того, як чекали на нього так багато років тому Симеон та Анна.
Я свідомий того, що для багатьох тут, в Україні, розмова про покликання в контексті демографічного стану змушує дивитись на життя більше реалістично. Тих, які відповідають на покликання до богопосвяченого життя, є відносно небагато. Ті, які є, — часто, здається, не мають багато часу, щоб присвятити його Дитятку, Божественному Нареченому; вони відчувають обов’язок займатися всім та всіма — це активізм. Святий Григорій Великий, Папа, який дуже шкодував, що мав залишити монаше життя, аби прийняти папство, — добре розумів, що кожен у Церкві має свою роль, і що єпископам належить займатися певними практичними речами. Я вірю, що для вас, богопосвячених душ, найважливішим для історії Церкви, для розвитку Церкви тут в Україні є просто загубитися в обіймах Дитятка. Скажімо так: трошки менше ініціатив чи активізму й трошки більше послуху Уставам і настоятелям. Ви, як категорія людей в Церкві, повинні бути позначені вашою близькістю з Богом у Христі. Залишмо все інше єпископам.
Життя, що надихається таємницею Представлення Господа в Храмі, має взяти перевагу у ваших серцях; ви не можете дати чогось кращого, ніж Дитятко, цьому світові. Це є одвічне очікування Симеона та Анни; це є очікування чоловіків та жінок доброї волі; це є моїм закликом та молитвою за кожного з вас.
За матеріалами: Блог Апостольського Нунція в Україні
фінансово.
Щиро дякуємо!
