Роздуми до Слова Божого на понеділок ХХІ звичайного тижня, рік ІІ
Паралельний текст із Луки 11 розділу доповнює картину: Горе вам, учителям закону, бо ви взяли ключ знання! Самі ви не увійшли і тим, що хотіли ввійти, заборонили. Тобто фарисеї зачиняють браму Царства і мають можливість увійти всередину, тому що мають ключі Знання (розуміння). Чи означає це для мене, що мушу потурбуватися, аби мати ключ розуміння не для того, щоби уподібнюватися до фарисеїв, а для того, щоби в разі зачинених дверей мати змогу їх відкрити? Я можу турбуватися про багато речей, але чи варто піддавати ризику своє вічне буття в Небесному Царстві, не маючи, не потурбувавшись про ключ? Чи маєте ключ до Біблії, який забезпечує вам змогу будь-якої миті увійти в цю фортецю і перебувати там, особливо в час небезпеки?
Згідно з Симфонією (словник узгоджень Святого Письма), відповідні ключі мали Ісус (книга Одкровень 1;18, 3;7) і Петро (Матея 16;19). Коли Христос давав цей ключ Петрові, це також символізувало владу. У випадку фарисеїв для нас важливо те, що вони також користувалися ключем доступу до Божого Царства. Це були люди освічені в знанні Божого Слова і Божих Тайн. З одного боку, глибоке занурення в Біблію дає нам владу над Царством. З іншого, досконале знання БІблії не убезпечує від помилкового її трактування і застосування. Врешті, фарисеї, маючи ключ, не увійшли всередину.
Давайте окремо розберемося зі словом «закривати». Ісус і Петро, які мали цей таємничий ключ, не лише «закривали», а й «відкривали». Чомусь фарисеї ключем користувалися дуже однобоко — вони ним лишень закривали. Якщо поглянемо, як Біблія використовує слово «закривати», то найчастіше закриванню відповідає небезпека. Саме небезпека змушувала зачиняти двері міста-фортеці, найчастіше страх смерті змушував людей ховатися в храмі та й ще замикати двері. Отже, можемо судити про фарисеїв як про людей, скованих страхом. Якщо згадати, що Царство Боже «всередині вас є», то в цьому контексті фарисеї зачиняли двері свого серця, не пускали туди нікого всередину, керуючись при цьому страхом. Відкриваючи серце, вони могли допомогти, ба навіть спасти багатьох, але цього не робили, тому що були зациклені на страху, на собі. Цікаво, що коли страх керує людиною, вона, не пускаючи нікого в середину, сама також туди не входить. Залишається назовні своїх потреб, страхів, душевних ран, конаючи, як бідний Лазар перед воротами розкішної садиби багача.
Книга Пісень показує нам незвичний ракурс: «Садок замкнений, моя сестра-дружина, садок замкнений, криниця під печаттю» (ПнП 4,12). Біблійний автор тут описує стан нареченої, яка тримає закритим сад свого лона, чекаючи на Нареченого. Спробуємо парафразувати: фарисеї, які так довго і глибоко «копали» Боже Слово, здавалися собі та іншим людям глибоко зануреними в Божу тайну, Божу любов, але насправді так і не зустріли Божественного жениха, не прийняли Господа Спасителем і не відкрили перед ним свої «запечатані сади». Досліджуючи, вони не любили. Хай не дивує вас таке інтимне порівняння, бо святі Отці здавна називали кожну душу нареченою Христа. Тобто в цьому слові для нас міститься попередження: я можу бути, як здається на перший погляд, глибоко в Слові, але абсолютно не відкритим на любов, не слухняним Богові, як має бути дружина слухняна своєму чоловікові.