Справжній християнин не боїться забруднити руки з грішниками, не має страху ризикнути своєю доброю репутацією, бо має у серці Бога, Який не хоче, щоб загинув жоден грішник.
Про це сьогодні говорив Папа Франциск у проповіді під час ранішньої Меси.
У нинішній Євангелії євангелист Лука передає читачам дві притчі Ісуса Христа: про заблукану вівцю та про загублену драхму. Фарисеї та книжники нарікали на Ісуса, кажучи: «Цей грішників приймає і їсть разом з ними» (Лк. 15, 2). У той час така поведінка була і справді дуже незвичною та викликала у тамтешніх людей велике здивування. «Уявімо собі, якби у той час були газети», – підкреслив Святіший Отець.
Однак, саме для того й прийшов Ісус: шукати тих, які віддалилися від Бога. «Ці дві притчі показують нам, яким є Боже серце», – мовив Єпископ Риму, вказуючи, на те, що Бог не зупиняється на половині шляху, немов кажучи: «Я зробив усе, далі проблема є їхньою», – а йде до кінця, щоб спасти людину. На відміну від фарисеїв та книжників, Бог не є ділком, Він не зважує усі «за» і «проти», Він іде до кінця, бажаючи спасіння грішної людини. Саме такою є Божа логіка, бо Він є Батьком.
Папа наголосив, що сумно, коли душпастир відчиняє двері храму і залишається в дверях, очікуючи на вірних, коли він не відчуває у серці потреби вийти їм назустріч і поділитись з ними Доброю Новиною про Ісуса Христа, про те, що Господь Добрий. Бути душпастирем, який зупиняється на половині шляху, – це поразка. Це стосується не лише душпастирів, але й усіх християн, які також мають обов’язок ділитись з іншими людьми радісною вісткою про Ісуса. Скільки злоби та зіпсуття є у серцях тих, які вважають себе праведними, як старозавітні фарисеї та книжники. Вони не мають наміру забруднити руки з грішниками, вони вважають їх гіршими за себе.
Святіший Отець наголосив, що правдивий душпастир і справжній християнин бажає, щоб усі спаслися, не боїться йти туди, куди він повинен іти, ризикує своїм життям, ризикує своєю доброю репутацією, ризикує втратити вигоду, статус чи навіть кар’єру заради ближніх, заради їхнього спасіння. Значно простіше засудити людину, як це робили фарисеї та книжники, але це не по-християнськи, так не поводяться Божі діти. Божа дитина готова віддати життя за інших. Добрий душпастир, добрий християнин завжди готовий вийти і виходить назустріч іншим, він виходить із себе самого назустріч Господеві: у молитві, адорації, у служінні ближнім.
Книжники та фарисеї не знали, що означає взяти на свої рамена вівцю, та ще й з ніжністю, і привести її до кошари на її місце. Ці люди не знали, що означає радість. Душпастирі та християни, які зупиняються на половині шляху, може й знають, що таке розваги, спокій, частковий мир, але не розуміють, що таке справжня радість, яка походить від Бога, яка випливає із серця батька, який виходить, щоб спасати. На закінчення Папа закликав не боятись того, що про нас можуть погано говорити через те, що ми йдемо шукати братів та сетер, які віддалилися від Господа.
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
