Є люди, немов яскраве світло, які освітлюють всіх навколо, несуть Христову науку, і пам’ять про них триває. 15 квітня 2015 року Божого, у м. Брешії (Італія) відійшов у вічність о. Василь Поточняк, секретар Пасторально-місійного відділу УГКЦ, колишній Голова комісії у справах молоді Самбірсько-Дрогобицької єпархії. Отець Василь залишив нам чимало перлинок мудрості, якими ми сьогодні хочемо поділитися з вами.
Нашою спокусою є усвідомлення, що Бог любить когось більше, ніж мене. Тому українці дивляться на французів чи німців і кажуть: «О, там би народитися, там було б добре жити»; французи захоплюються Америкою, пакистанцям подобається Україна. Ми дивимося — і нарікаємо.
Диявол торжествує, якщо послідовники Христа не мають віри, сумніваються, представляють життя нестерпним і важким, незносним: усі змучені й засмучені.
Розповідаючи про свої біди іншим, ми не тільки собі шкодимо, але й сіємо у свідомості людей насіння, яке зійде і принесе поганий плід.
Візьмімо собі за правило: ніколи не висловлювати жодної думки сумніву чи розчарування; тим ми будемо робити життя інших радісним.
Скиньмо свої турботи — не навішуймо на себе купу переживань.
Як багато зміниться, якщо ви, дружини, жінки підтримаєте свого чоловіка, який працював, а не заробив грошей. [Якщо] не осудите його. Як багато, [чоловіки,] підтримаєте своїх дружин, коли не тільки доріканням будете вчити, як вона має прати, варити, але будете вміти свято підбадьорювати.
Не заберімо нікого в надію, навіть в останнього, хто узалежнений, не може вийти з цього стану, — не заберімо в нього надію, він не відкинутий Богом. За нього Христос іде на смерть.
Не відкиньмо надію в подружжі, де майже все поламано, де давно немає діалогу, а монолог, — там теж є надія.
Конфлікт «батьки і діти» виникає тому, що ми не шануємо старших. Уміймо подякувати батькам.
Християнство не пригнічує радості ані навіть веселого настрою. Християнство не є релігією пригнічення.
Запросімо Господа, щоби Його всемогутність була сенсом, серцевиною і суттю нашого християнського життя. Не наш інтелект, не передбачування, не прогнозування, не уява, не мрії, не логіка — а Бог, Котрий мене веде.
Через кожного з нас Ісус Христос посилає свій лист світові — там, де живемо: на своїй вулиці, у будинку, під’їзді, на своїй парафії, на роботі, в школі, в хорі, під час відпочинку чи святкування дня народження, і навіть як ми десь вирушаємо в дорогу, — ми «лист» Христа, який прочитують люди.
За матеріалами: ДивенСвіт
Фото: Католицький оглядач
фінансово.
Щиро дякуємо!
