Блаженство милосердних особливо яскраво говорить про необхідність активно входити в логіку навчання Христа: для отримання вічного милосердя треба зараз бути милосердним — через пробачення і через добрі вчинки, які маємо дарувати нужденним. І перше, і друге доступне нам сьогодні. Адже зараз у нас насправді більше можливостей, ніж раніше.
Блаженство милосердних — перше з трьох, які знаходимо тільки у Євангелії від Матея. Аби зрозуміти науку Ісуса, ми коротко звернемося до Старого Завіту, щоби знову придивитися до послання євангеліста Матея.
Статистика вживання слова милосердя та споріднених із ним слів у Старому Завіті вже варта уваги: переважно вони стосуються Бога й дуже рідко — людини. Тож слово милосердя від самого початку радше вказує на характерну рису Бога, ніж на людську якість.
По-перше, Бог Ягве — це Той, хто має милосердя до грішників та до свого народу. Сам Бог так говорить про себе: Господь, Господь! Бог милосердний і ласкавий, нескорий на гнів, многомилостивий, і вірний, що зберігає ласку для тисяч, прощає беззаконня, злочини й гріхи …, що карає провину батьківську на дітях і внуках до третього й четвертого покоління (Вих 34, 6-7). Бог Ізраїля бажає уділяти прощення більше, ніж карати (пор. Чис 14, 17-19; Йон 4, 2). Хоча іноді читачі Біблії зосереджуються на Божій карі, однак насправді текст хоче підкреслити непропорційність Його милосердя. Господь охоче виходить назустріч грішникові, який кається, аби наново обдаровувати його своїми милостями. Боже милосердя найбільше й найкраще виявляється в пробаченні.
По-друге, Божа характеристика милосердя виявляється в турботі про нещасних, знедолених, стражденних. Ягве уділяє їм свої дари, борючись одночасно з гнобителями (див. Вих 22, 25-26). Увесь Псалом 86 коментує цю Божу рису: Він приходить із допомогою людині в утиску. Якщо до цього ми говорили про акт милосердя Бога до когось, хто провинився перед Ним, то тут бачимо людину богобійну, … що на Бога надію покладає, тобто шукає не прощення провин, а захисту в скруті (пор. Пс 116 і 111).
Тож ці два обличчя Божого милосердя тісно між собою пов’язані та впливають на наше розуміння Блаженства милосердних. Бо такий Бог впливає на віруючих: ми повинні брати приклад із Нього. Тим паче це актуально для Божого народу Нового Завіту. Тут додається ще один аргумент: учинки милосердя мають есхатологічну (тобто вічну) цінність. Адже хто чинить милосердя, той отримає милосердя в кінці людської історії.
Святий Матей говорить про ще дві речі, пов’язані з блаженством милосердних: це притча про немилосердного слугу (Мт 18, 23-35) та опис Останнього суду (Мт 25, 31-46). Немилосердний слуга не мав терпеливості до іншого слуги – і за це отримує покарання. Ісус так повчає нас про необхідність прощення, якщо ми надіємося на Боже пробачення. Для Матея особливо важливим є пробачення гріхів для зрозуміння Божого милосердя. Крім цього, від нас і нашої поведінки залежить, що саме ми почуємо від Бога – слова пробачення чи осудження. Тож тут Ісус не так указує на приклад Бога, як на те, що Божий суд залежить від нас.
Це саме ми знаходимо і в описі Останнього суду. Але в ньому теж сказано про те, що Божа оцінка – прямий наслідок наших учинків щодо нужденних, нашого милосердя до ближнього. Таке милосердя значить більше, ніж виконання приписів Закону.
о. Патрик Оліх OFM
«Католицький Вісник», №8/ 2015
фінансово.
Щиро дякуємо!
