Проповіді Святішого Отця Франциска, виголошені під час візиту на Кубу протягом 21-22 вересня 2015 р.
«Дозвольмо Господу Богу поглянути на нас і навчімося дивитися на ближніх так, як Він дивиться на нас», — такий заклик пролунав з уст Святішого Отця Франциска у проповіді, яку він виголосив під час Святої Меси у східнокубинському місті Ольґін, відвідуючи його у понеділок, 21 вересня 2015 р., коли Церква латинського обряду вшановувала пам’ять святого апостола Матея.
Саме євангельська розповідь про покликання митаря Леві, який, ставши учнем, описав цю подію у своєму Євангелії, була темою проповіді Папи. Одного дня, коли майбутній апостол сидів при брамі, збираючи мито, тією дорогою проходив Ісус, який поглянув на нього і сказав: «Іди за Мною». Той підвівся, залишив усе й пішов за Христом.
«Яку ж силу любові мав Ісусів погляд, щоб зрушити Матея з місця! Яку ж силу повинні були мати ці очі, щоб підвести його!» — підкреслив проповідник, нагадавши, що в той час митарів зневажали, адже вони збирали податки з євреїв на користь римлян, а тому вважалися зрадниками і грішниками. А Ісус «зупинився, не пройшов поспішно повз нього, а без поспіху, спокійно на нього поглянув. Поглянув очима милосердя, як ніхто перед тим на нього не дивився». І саме цей погляд, за словами Папи, «відкрив його серце, визволив, зцілив його, даючи надію на нове життя».
«Це особиста історія кожного з нас; як численні інші люди, також кожен з нас може сказати: і я грішник, на якому Ісус зупиняє свій погляд», — вів далі Наступник святого Петра. Він заохотив слухачів, повернувшись до своїх домівок, із вдячністю й радістю згадати ту мить, коли милосердний Божий погляд зупинився на їхньому житті. «Його любов, — додав Папа, — випереджує нас; Його погляд передбачає наші потреби. Він уміє дивитися далі, ніж зовнішнє, заглянути за межі гріха, поразки чи ницості». Те, що Господь Бог бачить у нас насамперед, це гідність Його дітей, «іноді забруднена гріхом, але завжди присутня в глибині нашої душі».
Нагадавши, що після того, як Господь «поглянув із милосердям» на Матея, Він сказав: «Іди за мною», Святіший Отець зауважив: «Після погляду слідує слово, за любов’ю — місія». Матей вже не такий, як був раніше, ця зустріч його перемінила: раніше він сидів і чекав, щоб вимагати від інших; тепер же Ісус спонукає його віддатися на служіння іншим. Отож, співгромадяни вже не є тими, «з кого треба видобути користь», але тими, «кому слід послужити». Бо Ісусова любов «виліковує нашу короткозорість, стимулюючи до глибшого погляду, не зупиняючись на тому, що зовнішнє чи політкоректне».
«Ісус іде попереду, випереджує нас, прокладає шлях та запрошує нас іти за Ним. Запрошує іти поволі, долаючи пересуди, спротив зміні ближнього і нас самих. Щодня випробовує нас запитанням: чи віруєш? Чи віриш, що можливою є переміна визискувача на служителя? Як вважаєш, чи зрадник може стати другом? Думаєш, що можливо, аби син теслі був Божим Сином? Його погляд перемінює наш погляд, Його серце перемінює наше серце», — сказав Папа закликавши:
«Дозвольмо Господеві споглядати на нас у молитві, в Пресвятій Євхаристії, у Сповіді, в наших ближніх, особливо тих, які почуваються покинутими, найсамотнішими. І вчімося дивитися так, як Він дивиться на нас. Ділімося Його лагідністю і Його милосердям із хворими, ув’язненими, похилими віком та родинами, які переживають труднощі. Ми знову покликані навчитися від Ісуса завжди бачити те, що є найсправжніше в кожній особі, — тобто образ Його Отця».
Наша революція звершується через лагідність і радість
«Божа присутність у нашому житті ніколи не залишає нас у спокої, але спонукає постійно бути в русі», — зазначив Франциск, проповідуючи під час Святої Меси в базиліці Пресвятої Богородиці Милосердя дель Кобре, яку він відслужив останнього дня свого перебування на Кубі. Коментуючи євангельську розповідь про те, як Діва Марія, зачавши Божого Сина, поспішила до своєї родички Єлизавети, яка також очікувала народження первістка, Папа зауважив: цей євангельський уривок ставить нас перед лицем «динамізму, що його зроджує Господь Бог, щоразу, коли нас відвідує».
Святіший Отець сказав: юна Марія, перша Христова учениця, діставши звістку про те, що стане матір’ю Спасителя, не вважала, «що є невідомо ким і що тепер усі повинні би прийти, щоб Їй допомагати або служити», але навпаки, «вийшла зі свого дому і пішла, щоб послужити». Радість, «яка випливає з усвідомлення того, що Бог є з нами», спонукає нас ділитися нею «в служінні та самопосвяті». Марія, як каже Святе Письмо, швидко пустилася в дорогу, але при цьому спокійним і рішучим кроком. «Ні надмірно схвильована ані не заспана», Вона поспішала до своєї родички, щоби послужити тій, яка в похилому віці була при надії.
«І від того першого дня це було Її характерною ознакою. Вона була жінкою, яка відвідала багатьох чоловіків і жінок, дітей та похилих віком, молодь. Вона зуміла відвідувати й супроводжувати численні наші народи в період “драматичної вагітності”, захищаючи у боротьбі тих, які страждали, обороняючи права своїх дітей. І тепер, — підкреслив Глава Католицької Церкви, — Вона не перестає нести нам Слово життя — свого Сина і нашого Господа».
Наступник святого Петра відзначив, що й кубинські землі зазнали Її материнських відвідин, що місцевий народ формувався і зростав у побожності до Пречистої Діви Милосердя. «Це сто років тому підтвердили також ваші співгромадяни, — додав Папа, звертаючись до кубинців, — які просили Папу Бенедикта XV проголосити Пресвяту Богородицю Милосердя Небесною Покровителькою Куби».
«У цьому санктуарії, який зберігає пам’ять святого Боговірного люду, що звершує своє паломництво на Кубі, Марію вшановують як Матір Милосердя. Звідси Вона оберігає наші корені, нашу автентичність, аби ми не заблукали на стежках безнадії», — вів далі Святіший Отець, підкресливши, що «душа кубинського народу» була сформована серед болю і випробувань, які, однак, «не змогли погасити віру». Віра вистояла завдяки численним бабусям, «які зробили все можливе, щоб у домашній щоденності зберегти присутність Бога». «Бабусі, матері, багато інших людей, — додав він, — які з лагідністю та любов’ю були знаками Божих відвідин, сміливості й віри для своїх онуків, у своїх родинах. Вони зуміли утримувати відкритою малу, немов гірчичне зерно, щілинку, крізь яку Святий Дух безперервно супроводжував серцебиття цього народу».
Згадавши про покликання «день за днем» оновлювати свою віру та наслідувати Марію, Матір Милосердя, Папа закликав вірних мати «очі й серце, відкриті на інших». «Наша революція звершується через лагідність, — сказав він, — через радість, яка завжди перемінюється у близькість, яка завжди стає співчуттям, спонукаючи нас входити у життя інших, аби їм послужити». Святіший Отець додав, що віра спонукає нас виходити назустріч ближнім, «аби розділити радощі й болі, сподівання та розчарування», вміти плакати з тим, хто плаче, і втішатися радощами ближніх.
«Як Марія, ми хочемо бути Церквою, яка служить, яка виходить із дому, виходить зі своїх храмів та ризниць, аби супроводжувати життя, підтримувати надію, бути знаком єдності. Подібно до Марії, Матері Милосердя, ми хочемо бути Церквою, яка виходить із дому, щоби прокладати мости, розбивати мури та сіяти примирення», — додав Папа. Саме це є нашим «найбільшим багатством і найкращою спадщиною, яку можемо залишити», — підсумував він.
Родина — це не проблема, а насамперед слушна можливість
«Незважаючи на численні труднощі, які сьогодні засмучують наші сім’ї в усьому світі, не забуваймо, прошу вас: родини не є проблемою, вони, насамперед — слушна можливість», — закликав Папа Франциск під час зустрічі з кубинськими родинами 22 вересня 2015 р., яка була останньою подією його Апостольських відвідин Куби. Він зазначив, що саме вдома, в родині ми вчимося солідарності, братерства, цінування життя та інших чеснот, як також прощення та буття самим собою.
На початку зустрічі Святіший Отець нагадав, що Євангеліє від Йоана подає, як першу публічну подію за участю Ісуса, весілля у Кані Галілейській. Він зазначив, що весілля — це особливий момент у житті багатьох людей. Для батьків, дідусів та бабусь — це нагода «зібрати плоди засіву», втішаючись спогляданням свого потомства, яке виросло і створює власну родину. Це нагода в одну мить побачити, «що все, за що вони боролися, було того вартим». Причиною радості для молодих є передсмак майбутнього, яке починається, «все має смак новизни, надії». «На весіллі, — додав Наступник святого Петра, — завжди зустрічаються минуле, яке ми успадковуємо, та майбутнє, яке на нас чекає».
А Ісус, розпочавши свою прилюдну діяльність із весілля, включається, за словами Папи, в «цю історію засіву та жнив, мрій та пошуків, зусиль і зобов’язань». Він також постійно перебуває у лоні наших родин. Але слід також звернути увагу на поведінку Ісуса під час трапези. Він гостював у різних домах, що було «винятковою нагодою знайомити інших із Божим задумом». Він відвідував домівки друзів, але також і фарисеїв та явних грішників, спонукуючи їх до навернення.
«Ісус обирає ці моменти, аби показувати нам Божу любов, обирає ці місця, щоби входити до наших домівок і допомагати нам відкривати живого й дієвого Божого Духа у наших щоденних речах», — вів далі Святіший Отець, зазначаючи, що вдома ми вчимося різних чеснот, необхідних для життя у спільноті, вчимося цінувати життя як благословення, зазнаємо прощення та постійно заохочувані прощати. «Вдома немає місця для масок, ми є тим, ким є, і тим або іншим способом заохочувані дбати про добро інших людей», — додав він. Папа зазначив, що саме через це християнська спільнота називає родину «домашньою Церквою», адже в саме в родинному теплі «віра пронизує кожен кутик» дому та «будує спільноту».
У світлі цього Глава Католицької Церкви з гіркотою відзначив, що в багатьох сучасних культурах поволі зникають ці простори родинності, існує тенденція відокремлюватися, залишатися ізольованим, «бракує спільних моментів, нагод побути разом у родині». Тоді людина стає нетерпеливою, не вміє ні подякувати, ні вибачитися, ні попросити дозволу, бо ж «домівка стає порожньою», позбавленою «стосунків, контактів, зустрічей…»
«Без родини, без домашнього тепла, життя стає порожнім», — зауважив Святіший Отець, вказавши на те, що сім’я допомагає нам уберегтися від двох актуальних сьогодні явищ: роздробленості та уніфікації. В обох випадках особи «перемінюються у відокремлених індивідів», якими легко маніпулювати. А «поділені, розбити чи надміру уніфіковані суспільства стають наслідком розбиття родинних зв’язків, через що ми втрачаємо стосунки, які роблять із нас осіб, які вчать нас бути особистостями», в той час як родина «це школа людяності, яка навчає нас брати до серця потреби інших людей, бути уважними до життя інших».
«Попри численні труднощі, які сьогодні засмучують наші родини в усьому світі, будь ласка, не забуваймо про те, що сім’ї не є проблемою; вони, насамперед, — сприятлива нагода. Слушне середовище, яке ми повинні захищати і супроводжувати, дбати про нього», — закликав Папа. Відповідь на запитання про те, який світ ми хочемо залишити потомкам, сказав він, буде така: хочемо залишити світ із родинами. «Очевидно, — додав він, — не існує досконалої сім’ї, не існує досконалих наречених ані досконалих батьків, ані дітей; але це не стає на заваді тому, щоб вони були відповіддю на завтрашній день».
Підсумовуючи, Святіший Отець зауважив, що не хотів би завершувати цю зустріч без згадки про Пресвяту Євхаристію, адже слід звернути увагу на те, що Ісус обрав місцем установлення спомину про себе вечерю, «обрав простором своєї присутності серед нас конкретний момент родинного життя», для всіх зрозумілий.
«Пресвята Євхаристія — це спільна вечеря Ісусової родини, яка від одного до другого кінця землі збирається для того, щоби слухати Його слово та живитися Його тілом. Ісус — це Хліб Життя для наших сімей, Він бажає завжди бути присутнім, живлячи нас своєю любов’ю, підтримуючи своєю вірою, допомагаючи нам прямувати вперед своєю надією», — сказав Папа.
Святіший Отець закликав кубинські сім’ї молитися за добрі плоди Всесвітньої зустрічі сімей у Філадельфії, яка вже розпочалася, та ватиканського Синоду єпископів про сім’ю.
За матеріалами: Радіо Ватикану
Фото: Catholic News Service
фінансово.
Щиро дякуємо!
