Роздуми над Словом Божим на середу ХХVIІ звичайного тижня, рік І
Важливо, що Йона, палаючи гнівом, молиться. Чи достатньо ми зосереджуємося на Бозі, щоби, впадаючи у гнів, молитися, а не грішити? Цікаво, що Йона дорікає Господеві через Його доброту. Я «знав бо, що Ти — Бог милостивий…», — у Йониних вустах ці слова звучать як докір. Зазвичай людина, яка розчарувалася у житті, дорікає Богові, що Він злий, що Він несправедливий. Йона фактично дорікає Богові за те, що Він добрий! Парадокс… Але цей парадокс свідчить також і про Йону. Цим самим він признається Богові й собі, що він, Йона, — злий, а Бог — добрий. Стоїть у правді.
В нашому фрагменті ми аж двічі зустрічаємося з тим, що Йона просить смерті для себе. Суїцидальний невротичний тип, відзначимо ми; але ж зауважмо, що ми завдаємо собі смерті щодня — своїм гріхом, залежністю, небажанням жити і змагатися за життя. Характерно, що Йона просить смерті у Бога, але не завдає її собі сам. Знову свій негатив він пропускає через Бога — як гнів, так і небажання жити — і залишається живим фізично й духовно.
Як навчає Бог? Через досвід, через життя. Гарбуз виростає, потім засихає. Радощі минущі і Бог використовує їх для нашого навчання. Згадайте моменти, коли ви пізнавали радість, яка одразу змінювалася розпачем, поразкою. Ми в ці моменти концентруємося радше на самій радості та її втраті, ніж на Бозі і на тому, що Він хоче нам цим показати. Дивлячись на цю ситуацію збоку, можна збагнути, наскільки Бог більший від того, що стало для нас радістю (гарбуз) і нашим горем (хробак). Чи не так захоплено ми радіємо і помираємо від абсолютно неважливих речей, як хробак і гарбуз, і не можемо розрізнити більшої радості?