Совість. Великі цього світу схилялися перед нею від початку часів. Як її почути? Як про неї дбати?
Покоління смартфонів, інтернету та Facebook; покоління, звільнене від Радянського Союзу; покоління Йоана Павла II і Франциска; покоління українсько-російської гібридної війни. Хоч би як ми загалом визначили наше суспільство, це покоління і надалі — просто спільнота людей. А отже, незалежно від технологічних змін, незалежно від історичних переломів, політичних суперечок чи цивілізаційних хвороб, незалежно від часу або місця, — це коло людей, створених на образ і подобу Божу. І в кожній людині, яка творить це суспільство, є місце, про яке я пишу.
Відчинено цілодобово
Філософи з незапам’ятних часів схилялися перед нею. Богослови більш-менш зграбно описують її та навчають, як про неї дбати. Про це написано багато наукових книжок. Проголошено багато проповідей і рефератів. Я не знаю, чи через це вона наблизилася до нас, чи, можливо, ми поважаємо її, і вона здається нам такою загадковою, незрозумілою, нерозгаданою. Має різні назви. Святилище. Божий голос в людині. Свідок. Суддя. Сторож. І все це — про совість. Наукове визначення не назве її місцем, радше вважатиме, що совість — це судження (оцінка) розуму, завдяки якому людина розпізнає моральну вартість учинку, який має намір здійснити, який робить і який вже зробила. Отже, це потрійна перевірка того, що ви робите. Як раніше, так і тепер, і після. Саме завдяки своїй совісті людина знає, чи те, що вона хоче зробити, що робить, і що зробила — добре, чи слід оцінювати його як щось погане. Ваша совість відчинена цілодобово.
ДНК совісті
Тіло дитини в утробі матері від зачаття до пологів збільшується приблизно в одинадцять мільйонів разів. Протягом року людське серце б’ється до сорока мільйонів ударів. А щодня тіло дорослої людини виробляє триста мільярдів нових клітин. Таких і подібних цікавих фактів про наше тіло наука знає багато. А як щодо совісті? Чи вона змінюється?
Йоан Павло ІІ не раз підкреслював, що совість має нерозривний зв’язок із об’єктивною правдою про моральне добро (наприклад, «Особистість і вчинок» або «Veritatis splendor»). Іншими словами — совість не створює своєї істини, своїх норм, а зчитує і розпізнає їх, будучи пов’язана з правдою, незалежною від власних поглядів, знань або освіти. Своєю чергою, ІІ Ватиканський Собор говорить про совість так: «У глибині своєї совісті людина відкриває закон, якого не встановлює сама, а якому має бути слухняна, і чий голос, закликаючи її завжди любити і робити добро та уникати зла там, де належить, лунає всередині людини: роби це, уникай цього. Бо в серці людини міститься закон, написаний Богом». Це дуже позитивна концепція, яка показує, що Бог скерував людину до добра і дав їй інструменти, які дозволять прагнути до цього і здобути це добро. Можна сказати, що совість сконструйована бездоганно і виглядає як ідеальна антивірусна система, яка виловлює небезпеку і розправляється з нею, перш ніж інфекція потрапить у систему. Отже, звідки проблеми із совістю? І чому ми часто вибираємо зло?
Дефекти совісті
Людина вчиться ходити, говорити, їздити на велосипеді, готувати і ще багато чого. Власне, не буде банальним ствердження, що ми навчаємося протягом усього нашого життя. Кожен досвід певним чином нас формує. Так само совість розвивається одночасно з нашим особистим розвитком. І, на жаль, на шляху дозрівання і зростання можуть бути невдачі; але, на щастя, їх можна виправити. Коли у нас плоскостопість, ми йдемо на тренування, купуємо відповідні устілки і робимо все, щоби нівелювати проблему. Коли у нас викривлення хребта — йдемо до басейну, на реабілітацію і таким чином виробляємо поставу. Отже, коли ми маємо занадто вузьке, занадто широке, помилкове та неправильно сформоване сумління, то можемо зробити те ж саме, лише на духовному ґрунті. Можемо вкласти стільки ж праці, енергії та зусиль, щоби подбати про совість.
Допоможе в цьому поглиблене сакраментальне життя, особисте читання Святого Письма, адорація Пресвятих Дарів, стосунки з постійним духовним керівником чи сповідником, часта молитва. Інакше нам загрожує те, про що пишуть соборні отці: «Часто здається, що совість помиляється через нездоланне незнання, не втрачаючи при цьому своєї гідності. Проте не можна цього сказати, коли людина мало дбає про те, щоби дістатись до істини і добра, а совість через звичку до гріха поступово підлягає цілковитому затемненню». Одне — нездоланне незнання, тобто ситуація, коли ми зробили помилку, але не могли знати, що це відбувається. Дещо інше — коли через млявість, лінивство, від незнання чи байдужості ми «відпускаємо» формування совісті й вибираємо зло, хоча могли би приймати інші рішення. Кожна мить, коли ми «ламаємо» свою совість, намагаємось її заглушити, — порушує її чутливість. Але Бог навіть із дуже кривої совісті може зробити пряму, якщо ми тільки дозволимо Йому, якщо приймемо рішення, що будемо дбати про дух так само, як і про тіло.
Щоденне тренування
Аби досягти успіху, потрібно докласти багато зусиль і праці, долати труднощі, перемагати свої слабкості та обмеження. Щоби мати правильну совість, треба робити те ж саме. Існує спокуса виправдати свої власні невдачі, обілити гріхи або ставитися до всього підряд як до порушення Божого закону. Обидві крайності — не добрі й становлять духовну загрозу. Ось чому важливий щоденний тренінг совісті, бажано в присутності Особистого Тренера — самого Бога. Це Його голос чуємо в совісті, саме з Ним можна там зустрітися, в самих інтимних із можливих стосунків.
фінансово.
Щиро дякуємо!
