Неймовірні речі відбуваються поруч. На перший погляд все дуже звичайно і навіть буденно, адже кого здивуєш черницями, які працюють при парафії у невеликому райцентрі. Та, придивившись уважніше, можна побачити, як маленька спільнота з трьох сестер уособлює в собі універсальність Церкви, її відкритість на всіх без винятку людей та їхні потреби, випромінюючи при цьому Божу радість і сердечність.
Сестри Виховательки Святої Доротеї, Дочки Святих Сердець, прибули до Яворова, що на Львівщині, чотирнадцять років тому, і сьогодні монастир є домом для трьох сестер: с. Анналіси з Італії, с. Анни з Еквадору та с. Іви з Бразилії. Вони активно працюють із дітьми при парафії, відкрили світлицю для дітей із малозабезпечених родин, катехізують і євангелізують прикладом власного життя.
CREDO вдалося поспілкуватися з сестрами у день для них дуже особливий – в Урочистість Пресвятого Серця Ісусового. У цей день сестри щороку поновлюють свої чернечі обіти. Після Святої Меси вони провели невеличку екскурсію, показали, де займаються з дітьми та молоддю, розповіли трохи про свою працю, а наймолодша мешканка цього дому, с. Анна з Еквадору, розповіла про свої враження від України і людей, яких тут зустріла.
— Я приїхала в Україну п’ять місяців тому. Тут все зовсім інакше – культура, звичаї, традиції. Але я бачу, що люди тут відкриті на прийняття інших. Мова для мене, щоправда, складна, але я вже розумію, що непросте історичне минуле України якраз і є тим, завдяки чому люди тут такі відкриті й завжди з усмішкою. Українську також уже розумію, але, живучи у такій суміші української та польської, як тут, я спершу навіть не відрізняла, де яка мова. Аж коли вже почала займатися з учителькою, то почала розрізняти. Перебуваючи в Україні, переживаю цілу гаму емоцій. Бог дав мені цю благодать, що я могла приїхати сюди. Ми всі тут різні, усі сестри з різних країн – Італія, Бразилія та Еквадор, а Господь нас благословляє і ми даємо собі раду, попри наші відмінності. Єдина спільна мова, яка є поміж Бразилією, Італією, Еквадором та Україною, – це мова любові.
Мене дуже мотивує приклад тих людей, які залишають усе, щоб служити іншим. Як у Євангелії, хто полишає свою родину заради проголошування Доброї Новини, той знаходить братів і сестер, і я сама особисто це пізнаю, бо тут знайшла свою родину. Невдовзі я поїду до Еквадору. В переддень свята Зіслання Святого Духа мені повідомили, що я допущена до складання вічних обітів. То була мить такої радості, аж я не знала, що маю робити – сміятися, плакати від радості, стрибати? Отож, їду готуватися, але залишаю тут частину свого серця і вже маю квиток назад. Сподіваюся, що за час своєї відсутності не забуду нічого з того, чого вже встигла навчитися.
Сестра Анналіса розповіла, чому їхня капличка має саме такий вигляд:
— Ми маємо світлицю для дітей із малозабезпечених сімей, і це діти різних конфесій. Ми виховуємо їх у релігійному дусі. Для нас дуже важливо, щоб переказати їм відчуття єдності Церкви. Саме тому ми поєднали дві традиції: латинську та візантійську. Ви бачите, ми зробили іконостас, присвячений нашій духовності: у центрі — Серце Ісуса й Марії, ліворуч — наш засновник св. Йоан Антоніо Фаріна та сестра Аннетта Марія Бертілла, а інші то наші покровителі — св. Ігнатій Лойола і св. Франциск Ксаверій, покровитель місій, а також св. Карл Боромей та св. Доротея. Це від неї сестри нашого згромадження черпають натхнення жити вірою і захищати її до кінця життя, навіть ціною мучеництва. А ікона Матері Божої Неустанної Допомоги нагадує нам, що Марія — наша підтримка в усіх труднощах та випробуваннях і ми все несемо Христові через Її руки. Маємо в капличці також Хресну Дорогу, щоп’ятниці молимося, прагнучи уподібнюватися до Ісуса в Його стражданнях і йти до Воскресіння.
У сусідньому приміщенні є кімната, яку дуже любить наша молодь: тут вони збираються на зустрічі, слухають реколекції, моляться перед мощами нашого засновника. Їм тут затишно, а нас тішить, що молодь хоче бути близько Бога. Ми з сестрами також молимося тут щовечора у наміреннях, які приносять нам люди, просять нас молитися за них і ми молимося за посередництвом нашого святого засновника. Також дякуємо Богові, бо бачимо ті благодаті, які Він дає. Люди повертаються, щоб розповісти і подякувати. Це нас дуже тішить. Адже ми — знаряддя в руках Божих. Гасло нашої духовності — це слова Ісуса: «Я прийшов кинути вогонь на землю, і як же прагну, щоб він уже розгорівся». А наш засновник додав, що «ви маєте у цей вогонь бути одягнені». Як Серце Ісуса у вогні, так і наші серця повинні палати і запалювати всіх людей. На нашій медалі зображені серця Ісуса і Марії, а напис “Лагідність і Твердість” — це наше гасло, яким ми повинні керуватися, виховуючи дітей: бути до них лагідними у спілкуванні, але непохитними та твердими у прагненні виростити їх добрими людьми.
Сестри справді реалізовують на практиці своє покликання. Під час літніх канікул світлиця не порожня, зараз тут «Канікули з Богом» і діти поспішають щоранку, щоби зустрітися з усміхненими черницями, які вже на них чекають. Сестри щодня вигадують для дітей цікаві заняття, мають для кожного добре слово і створюють атмосферу любові.
Сестри св. Доротеї їздять зі своїми вихованцями на велосипедах, грають у футбол, співають та танцюють. Їхнє життя є прикладом того, що перебування у близькості з Ісусом та молитва — це не нудно, не сумно і це зовсім не страшно, адже у такому житті багато радості.
Сестра Анна на прощання вирішила переказати через CREDO заохочення до молоді:
— Я знаю, серед вас є багато тих, що відчувають у собі поклик до такого життя, і я заохочую не боятися, а йти за цим покликом. Ми живемо у радості, це наше завдання на щодень – бути як діти. Бути радісними та нести радість іншим – це наше покликання. Батьки, не сумуйте і ви, якщо ваші діти хочуть присвятити себе Богові. Це важко, вам доведеться навчитися бути батьками богопосвяченої особи, але з часом ви побачите, що життя поруч з Ісусом, у Його любові, то є життя радості.
Радість є. Вона розливається на всіх теплими хвилями, і це видно, як усі довкола нею просякнуті — працівники світиці, що прийшли привітати сестер з їхнім святом, діти, що радісно щебечуть та горнуться до черниць, та їхні батьки. Тут немає поділів на національності, конфесії, тут приймають усіх і пригортають до Пресвятого Серця Ісуса.
фінансово.
Щиро дякуємо!
