Цариця Карпатського краю

Греко-католицький монастир Чину св.Василія Великого у с.Гошів Долинського району на Івано-Франківщині вважається однією з найвеличніших релігійних та історико-архітектурних святинь Західної України. Його щорічно відвідують кілька мільйонів прочан з різних країн Європи. Про історію та сьогодення цього сакрального місця розповідає Ігор Скленар.

Чимало перипетій зазнала обитель протягом своєї історії, та все ж завжди славилася прихильністю місцевих жителів і тих, хто приїздив здалека. В історичних документах монастир у Гошеві згадують ще у ХV ст., хоча реальною датою заснування вважається 1570 рік. Монастирський літопис засвідчує, що церкву і монастир при ній у с.Гошів збудував побожний лицар коронного війська Кучулад із Тухлянщини за Бескидами. Одна з розбійницьких ватаг на початку ХVII ст. сплюндрувала обитель, а монахів повбивала. Тому цей монастир належить до тих небагатьох обителей, розташування яких не раз змінювалося.

Наприкінці 70-80-х рр. XVII ст. монастир із «Чорного Ділка» з підніжжя гори був перенесений на вершину Ясної Гори. Український шляхтич Євстахій Шумлянський, сотник кінноти короля Яна Казимира, власним коштом відбудував монастир і церкву, яка посвячена Успінню Богородиці. Шумлянський мав за дружину Анну Гошовську і володів тоді селом. На схилі літ він прийняв монашество, подарувавши перед тим Гошівському монастиреві значну суму грошей. Його поховали в монастирській церкві під головним вівтарем. У 1668-69 рр. його син, львівський єпископ Йосиф Шумлянський, висвячував у цьому храмі кандидатів на священство. Та найбільшу пожертву на відбудову василіянського монастиря і церкви зробила родина Гошовських, яка була власником сіл Гошів і Дунаєво (Перемишлянський р-н Львівської обл.). 8 жовтня 1759 р. Гошовські переписали Ясну Гору у власність монастиря. Акт дарування фундатор розпочав такими рядками: «Бажаємо, щоб у тій церкві Божа слава не уставала, але щоб найдальше розширилась також і слава Пресвятої Діви Матері». Відповідно до прізвища жертводавця Миколи Гошовського виникла і назва монастиря.

Немало лиха завдали чернечій обителі турки і татари. 1762 року вони підпалили його разом із церквою. Згідно з монастирським літописом, ліс на відбудову храму пожертвував каштелян Станіслав Косаковський, а його дружина з роду Потоцьких подарувала багато грошей…

Гошовські прославилися не лише як фундатори. Ще 1735 р. в їхньому маєтку була копія чудотворної ікони Богородиці з Белза (відомої нині як Ченстоховська ікона у Польщі). Щосуботи перед нею молилася ціла родина. Якось дружина Миколи Гошовського разом із гостею помітили незвичну ясність на стіні, де висіла ікона. За деякий час ікона «заплакала». Микола Гошовський подарував її монахам і до кінця свого життя допомагав у розбудові монастиря. Після ретельного вивчення духовної комісії митрополит Атанасій Шептицький того ж року проголосив ікону «благодатною», тобто чудотворною. До кінця ХVIII ст. у монастирському літописі містилося 117 записів про чудесні зцілення, порятунки та інші знаки заступництва Богородиці.

Після пожежі, спричиненої набігом завойовників, будівництво монастиря все-таки завершили 1771 р., а наступного року відновили церкву. Завдяки славі чудодійної ікони монастир став одним з найбільших паломницьких центрів. 1770 року призначений ігумен о.Йосафат Ленкевич записав у монастирському літописі: «Застав церкву в жалюгіднім стані…», – а сьогодні можна записати протилежне: «Обитель на Ясній Горі заясніла: виблискує позолотою Цариця карпатського краю, вабить своїми куполами здалеку!».

За різних часів в стінах монастиря було небагато ченців – п’ять, шість, вісім. Від 1833-го протягом двадцяти років єдиним монахом і настоятелем в Гошеві був о.Юліан Мокрицький. І тоді ж дерев’яний храм з плином часу вже не міг вмістити всіх вірян під час недільних Богослужінь, а особливо на великі свята. Тому в 1835-1837 рр. за його керівництва тривало будівництво самого монастиря, а зведення мурованої церкви, яка збереглася донині, завершилося 1842 р. разом зі встановленням дзвіниці. На задній стіні храму було намальовано сонячний годинник, на якому тінь стрілки показувала точну годину впродовж дня при сонячній погоді. Фундаторами усіх п’яти найбільших дзвонів стали вірні. Найбільший вагою 1500 кг, найменший – 500 кг. Гошівський монастир славився своєю книгозбірнею, де містилися всі українські книжки, газети, журнали, які виходили в Галичині від 1848 р. На жаль, під час війни, 1944 року значну частину бібліотеки поглинула пожежа.

В історії Чину св.Василія Великого переломною стала Добромильська реформа, яку не всі монастирі у Західній Україні прийняли одразу. До одного з таких належав Гошівський. Лише в листопаді 1920 р., згідно з рішенням Церкви, Гошівська обитель повністю перейшла до т.зв. реформованих Василіян.
20-30-ті роки минулого століття стали, мабуть, золотою добою в історії Гошівського монастиря. Тут щороку відбувалися марійні відпусти, на які приходили пішки чи з’їжджалися десятки тисяч паломників з різних кутків Галичини.

Гошівські місіонери-василіяни славилися вмінням бути доступними своїм проповідницьким словом для людей. Восени 1937 р. маляр Ілля Запорізький та різьбяр Степан Ільків реставрували й оновили ікону Гошівської Богородиці, а львівський золотарник Іван Кузьмич виготовив дві позолочені шати і дві корони, оздоблені коштовними каменями.

Старожили розповідають, що за часів ІІ Світової війни після сильного обстрілу радянською армією німецького гарнізону, який розміщувався на Ясній Горі, церква та інші монастирські будівлі загорілися. Вціліла лише стіна, на якій висіла ікона Богоматері, а ченці, які молилися біля неї, залишилися живими. У серпні 1944 р. під час воєнних дій монастир було сильно ушкоджено. У повоєнні роки в обитель час від часу навідувались енкаведисти. Після кожного такого «візиту» з келій чи трапезної зникали то рушник, то ложечки, то скатертина.

Монастир у Гошеві належить до тих останніх у Галичині, які насильно ліквідувала атеїстична влада. Це сталося 23 березня 1950 р. під час каральної операції, організованої радянськими спецслужбами. Отців і братів-василіян заарештували і вислали до Сибіру (з таборів живими згодом повернулися лише четверо монахів). Ченці встигли сховати частину особливо цінних культових предметів, закопавши їх на території та замурувавши у монастирські стіни. Однак енкаведисти після детального обстеження знайшли всі схованки.

Проте монахи встигли передати оригінал чудотворної ікони побожним мирянам, і, власне, відтоді розпочинається її драматична історія. Подейкують, що людей, які її зберігали, вивезли в Сибір, а ікону під час обшуку відібрали енкаведисти. Дехто вважає, що її могли просто вкрасти, спокусившись на золоте обрамлення… Доля ікони досі невідома.

Після ліквідації розкрадання майна гошівських ченців тривало. Іконостас, проповідальницю та інші унікальні елементи значної мистецької цінності передали до сусіднього м.Болехова, у православну церкву Мироносиць. Чернечу обитель в Гошеві радянська влада перетворила на інтернат для дітей з особливими потребами. 1978 р. у монастирі облаштували склад, а пізніше у келіях зробили кімнати для відпочинку працівників військового заводу.

Нелегкий шлях відновлення

Сьогодні дійти до монастиря можна двома дорогами: повз Хресну Дорогу лісом, де круто в’ється стежка, і кам’янистим та некрутим шляхом. В’їзна брама містить колоритну мозаїку Цариці Прикарпаття. Тут відкривається загальна панорама на сучасний монастирський комплекс, становлення якого було тривалим…

У травні 1990 р. була відслужена перша Архієрейська Літургія на Ясній Горі, у якій взяли участь понад півмільйона віруючих греко-католиків. В нетривалому конфлікті за монастир з УПЦ перемогла мудрість, а жодного насильства не проявилося. Гошівська обитель перейшла повністю у власність ЧСВВ.
Монастир ще 1990 р. по суті лежав у руїнах. Тоді храм обстежили фахівці з України, Румунії, Німеччини та Польщі. Фахівці з м.Майнца (Німеччина) за сприяння їхнього римо-католицького єпископа заклали в стіни церкви спеціальні прилади, які мали визначити протягом півроку, чи й справді храм вже назавжди буде втрачений. Німці привезли до Гошева техніку, матеріали і розпочали реконструкцію монастиря за найновішими технологіями. Після року інтенсивної роботи спеціалісти підтвердили: храм простоїть ще п’ятсот років. Відтак розпочалася реставрація інтер’єру гошівського храму за зразком того вигляду, який він мав до руйнації. Художники-реставратори з Дрогобича, Львова, Борислава провели за рік велику роботу – реставрували п’ять великих полотен XVIII ст. і написали 15 сюжетів. Поки ремонтували церкву, український іконописець, ієромонах Студійського уставу Ювеналій Мокрицький кілька років відтворював у Римі копію Владичиці Ясної Гори. Цю ікону освятив папа Йоан Павло ІІ.

Освячення відродженої церкви відбулося 1996 р. На 400-ліття Берестейської Унії в Гошеві того ж року зібралося кілька сотень тисяч вірних із цілої України. Сама церква містить унікальну проповідальницю у своєму мистецькому довершенні, що зображує апостолів-рибалок, ловців людських душ. Німецькі спеціалісти встановили електронні дзвони у відновленій дзвіниці.

Паралельно з відновленням комплексу Гошівського монастиря у цьому місці розпочалося духовне життя. Гошів поступово повернув собі славу відпустового місця.

Ясну Гору важко уявити без подальшої присутності чудотворної ікони у Спасівському монастирському храмі. Вона “повернулася” як найдавніша копія після більш ніж 50 років поневірянь. У липні 2001 р. гошівчани передали її монахам-василіянам в івано-франківський монастир, а ті передали її своєю чергою у львівський монастир св.Онуфрія. Від 30 вересня до 14 жовтня 2001 р. цю чудотворну ікону урочисто несли через села і міста Львівщини та Івано-Франківщини – аж до Гошівського монастиря, де вона сьогодні обіймає особливе місце. По обидва боки ікони вмонтовані воти – позолочені символічні дарунки віруючих, які зцілилися від недуг чи були чудесно врятовані за заступництвом Богородиці. Сьогодні люди з усіх куточків України приходять чи приїжджають до Цариці Прикарпаття. Чудесні випадки, пов’язані із заступництвом Богородиці, зафіксовані у новітній монастирській хроніці. Марійні відпусти відновилися з часу становлення обителі. У травні 2009 року відбулася піша проща молоді Стрийської єпархії УГКЦ під проводом єпископа Святослава Шевчука, у якій взяло участь близько 20 тисяч осіб. Нині майже кожної неділі у Гошеві можна зустріти прочан чи не з усієї Європи.

11 січня 2009 р. група парафіян греко-католицької церкви св.Миколая у Києві на чолі з настоятелем о.Ігорем-Іллею Онишкевичем прибула до Гошева для участі в церемонії посвячення копії гошівської ікони Богородиці. За кілька днів вона була урочисто встановлена у згаданому столичному храмі на Аскольдовій Могилі.

За матеріалами РІСУ (http://risu.org.ua/), з циклу «Василіянські монастирі України». Друкується зі скороченнями.

Фото:

Ікона Пресвятої Богородиці з Гошева (фото з сайту radiosvoboda.org)

В’їздна брама до Гошівського монастиря