Роздуми над Божим Словом на ХХІ неділю звичайну, рік В
Кожна віруюча людина сподівається, що буде в небі. Надія дуже важлива, вона дає сили прямувати вперед, до мети, яку ще не осягнули, чи поновлювати зусилля після невдач і падінь. Важлива надія — успадкувати небо! Господь Ісус у приватних об’явленнях св.Фаустині часто повторював, що Його дуже ранить недовіра душ.
Перше і друге читання сьогоднішньої Літургії Слова також наповнені надією: «випростайте опущені руки і знеможені коліна, і стежки для ваших ніг зробіть прямими, аби кульгаве не збочило, але радше щоб виправилося». Отож постає питання, чому Господь тим людям, що кажуть до Нього: «Ми їли й пили перед Тобою, і Ти навчав на наших площах», відповідає: «Не знаю вас, звідки ви! Відступіть від Мене всі, які чините беззаконня». І чим є ті вузькі двері, якими Він нас закликає ввійти?
Вузькі двері — це, по-перше, смирення, що пов’язане з духом покаяння. Можна бачити на щодень перед собою Ісуса, чути Його проповіді, їсти й пити перед Ним, — але одночасно жити життям, не згідним із Божими заповідями. Як пише апостол Яків: «І біси вірують, але тремтять».
Майже щоденно зустрічаю людей, які б’ють себе в груди: мовляв, вони мають Бога в серці! — але до храму Божого не зайдуть, мовляв,«навіщо», або «чому церковники мені мають казати, як жити?» Головне—на їхню думку— те, щоб бути таким собі добрим, і все, цього вистачить. У такій поставі криється одна основоположна неправда про людську доброту. Людина вважає себе доброю і саму себе вважає джерелом добра. Саме це і є обманом, адже Ісус постійно повторює в Євангелії, що самі по собі ми злі, недобрі. Тому ми потребуємо особливої духовної допомоги, яка насправді робить наші душі добрими: це освячувальна благодать, яку заслужив нам своєю смертю Ісус Христос, Син Божий, Спаситель. Для того, щоб прийняти благодать, треба бути хоча б трошки смиренним, тобто усвідомити свою повну залежність в справі спасіння від Бога. І хоча сучасний світ, здається, переконує людину, що вона може подолати економічними, технічними і політичними засобами всі проблеми, які постають перед нею, а духовні проблеми ставить у залежність від земних проблем, — усе ж таки наша віра у присутність Ісуса Христа в Євхаристії, в прощення гріхів у таїнстві Хрещення та покаяння, у необхідність бути вірними заповідям Божим залишається для християн «вузькими дверима», якими ми входимо до вічного життя.
Це не Бог потребує, щоб ми в неділю приходили на Службу Божу, а наша справа спасіння. Це не Ісус потребу того, щоб ми регулярно сповідались, — це ми всохнемо без Божої благодаті! Це не Ісус потребує, щоб ми жертвували Йому свої молитви, а особливо поклоніння Пресвятим Дарам, а наша душа сама по собі потребує поклоніння Богові. Бо якщо не буде поклонятися Істинному Богові — швидше знайде собі божка, ідола, наприклад, власний егоїзм чи гординю.