Роздуми над Божим словом на вівторок І тижня Адвенту
Тієї години Ісус звеселився у Святому Духові і сказав: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, бо втаїв Ти це від мудрих та розумних і відкрив те немовлятам. Так, Отче, бо таким було уподобання в Тебе. Усе передане Мені Моїм Отцем; і ніхто не знає, хто Син, один тільки Отець; і хто Отець, — один тільки Син, — і кому тільки Син захоче відкрити». Звернувшись до учнів наодинці, Він сказав: «Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите. Кажу вам, що багато пророків і царів бажали побачити те, що ви бачите, але не побачили, і почути те, що ви чуєте, але не почули».
Лк 10, 21-24
Радість Адвенту — це радість надії зустріти Господа, зустріти спасіння, яке Господь приготував для малих цього світу. Господь бажає себе об’явити саме тим людям, які непомітні й забуті цим світом, які неважливі для цього світу і, здається, нічого не значать. Їхні серця зберегли смирення, яке надзвичайно подобається Господу, оскільки не чинить жодних перешкод для дії благодаті в серці людини.
Коли готуємося до сповіді, вирішуємо поправити своє життя, то не роздумуймо лише про те, чим ми засмутили Господа; радше думаймо про те, що може принести Йому радість. Що перешкоджає цій радості в мені? Можливо, уповання на багатство, владу? Про що свідчить моє нарікання на оточення?
Якщо я нарікаю — чи знаю насправді нашого Отця?
Адвент є часом на те, щоб порозгрібати завали на наших духовних шляхах до Бога. Ми їх захарастили тим, що нам непотрібно, відвернули наші серця до речей і справ, які ніяк нам не знадобляться у вічності, а часом можуть бути і завадою, та занедбали наші шляхи до Господа. Тож час розгрібати завали і розширювати дорогу Господу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
