Роздуми над Божим словом на VI Звичайну неділю, рік А
Дуже часто при оцінюванні натхненних текстів Старого Завіту можна почути, що те вчення вже давно застаріле, неактуальне і що в багатьох випадках воно навіть суперечить науці Ісуса Христа. Старий Завіт багато разів говорить про жорстокі та криваві справи, які важко узгодити з образом Бога — милосердного Отця, що дав нам свого Єдинородного Сина. В історії Церкви були навіть пропозиції відкинути Старий Завіт і користуватися тільки Новим.
Однак сам Ісус сьогодні в Євангелії навчає: Не думайте, що Я прийшов відмінити Закон або Пророків. Я не прийшов відмінити, але сповнити. Адже воістину кажу вам: доки не промине небо й земля, жодна йота, жодна риска із Закону не промине, – аж все збудеться (Мт 5,17-18). Ісус Христос говорить про розвиток Божої педагогіки, яка розпочинає виховувати і підносити людство зі стану гріха та прямує до свого сповнення: Отож, будьте досконалі, як досконалий Отець ваш Небесний! (Мт 5,48). Початково Господь Бог поставив певні мінімальні вимоги для свого народу і відповідно їх збільшував впродовж історії спасіння. Сам Ісус згадує сьогодні «найменші заповіді», але також закликає до величі Небесного Царства. У цьому виявляється велика Божа мудрість, яка сходить до грішної людини, щоб її підносити до щоразу більших вершин: ми говоримо про Божу премудрість в таємниці, премудрість заховану, яку призначив Бог перед віками для нашої слави (1Кор 2,7).
Коли Вибраний народ отримав заповіді, вони звучали в негативній формі: «не матимеш інших богів», «не вбиватимеш», «не чинитимеш перелюбу», «не крастимеш». Все це звучало наче заборони для тих, хто живе у світі, в якому звикли чинити зло. Однак заповіді — це не просто конкретні заборони. Вони не лунають як безпосередній наказ «не вбивай» або «не вкради», але мають форму обітниці. Якщо Я твій Бог, — каже Господь, — то ти ніколи не крастимеш, тобі ніколи не спаде на думку вбивати чи зраджувати. Заповіді — це щось заповітне, сокровенне, що віддзеркалює особисті відносини людини з Богом: Я — Господь Бог твій, що вивів тебе з Єгипетської землі, з дому неволі (Вих 20,2). Не матимеш відносин із жодним іншим «богом», крім мене.
Однак, не чинити якогось конкретного зла ще не означало праведності. Відсутність зла у зовнішніх учинках далека від досконалості. Дуже часто можна почути як виправдання: «Але я нікого не вбив, ні в кого не вкрав…» Таких Ісус застерігає: коли ваша праведність не перевищить праведності книжників і фарисеїв, то не ввійдете до Царства Небесного (Мт 5,20). Книжники та фарисеї були порядними тільки ззовні: От ви, фарисеї, чистите лиш зверху чашу й полумисок, самі ж ви всередині повні здирства й лукавства (Лк 11,39).
Божі заповіді поступово провадять людину до повної досконалості та праведності серця. Вже дев’ята та десята заповіді говорять про грішні бажання і зло, яке походить із серця людини: не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму. Господь дбає також про внутрішню порядність, про праведність думок. Таких моральних законів немає в жодній країні світу. Кардинал Міхаель Фаульхабер сказав: «Там, де не дотримуються десяти заповідей, не буде достатньо і тисячі державних законів». У житті все вирішують не конкретні заборони, а праведне серце, яке прагне слухати: Ви чули, що було сказано прадавнім: «Не вбиватимеш, а коли хто вб’є, той підлягає суду». А Я кажу вам… Ісус збільшує вимоги і постійно підносить своїх вірних.
Ми співали у сьогоднішньому псалмі: Відкрий мої очі, аби я побачив Твої дивовижні речі з Твого закону. Саме таке сьогоднішнє Євангеліє. Ісус відкриває очі, об’являє дороги Божих заповідей і постійно поширює серце, щоб ми шукали Його всім серцем. Пошли мені розум, і Твій закон виконувати буду. Таке розуміння далеке від рабського обмеження для уникання зла. Дар заповідей — це справжня насолода і радість серця: Блаженні ті, які ходять у Господнім законі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
