Роздуми над Божим словом на VII неділю Звичайного періоду, рік А
Що відрізняє учнів Ісуса Христа від митарів і язичників? Текст сьогоднішнього Євангелія — це своєрідна перевірка на християнство. Твердження нашого Господа виявилися надзвичайно радикальними та вимогливими. Саме ці слова Божого Сина можуть викликати нерозуміння, збентеження і навіть неприховане обурення.
Чи справді Господь закликав не противитися злому? Але як же тоді зрозуміти знак очищення храму, коли сам Ісус вигнав із нього всіх торговців, зробивши батіг із мотуззя (Йн 2,15)? Чи справді маємо підставляти другу щоку, якщо сам Ісус не зробив цього на суді перед первосвященником Анною, коли один зі сторожі ударив Його в обличчя (Йн 18,22-23)? І взагалі, як можна любити ворогів? Чи це не явна суперечність — любити того, хто тебе ненавидить?
Чи вислів «не противтеся злому» означає бездіяльність, малодушне віддання позицій, щоб поступитися агресору в ім’я святого спокою? Чи я просто покірно маю погодитись на несправедливість? Зовсім ні! Не противитися злому означає не відповідати злом за зло, тобто не жити за принципом «око за око, зуб за зуб». Не протистояти злому означає не стати самому дзеркальним відображенням зла, якого зазнав.
Апостол Павло, який виріс і все життя працював серед воїнів і для воїнів, написав у листі до спільноти християн в Ефесі: Ось чому ви мусите надягнути повну зброю Божу, щоб за лихої години ви могли дати опір і, перемагаючи все, міцно встоятися (6,13). Дати опір, протиставитись, противитися злому можемо тільки тоді, коли надягнемо повну Божу зброю. Адже тоді боремось не ми — бореться сам Господь.
Це виразно видно в історії святого диякона Стефана, першого мученика: І встали деякі з синагоги, так званої лібертинів, киренеїв, александрійців, а й з Кілікії та з Азії і сперечалися із Стефаном, але не могли встоятися супроти мудрості й духа, що ним говорив (Діян 6,9-10). Диякон Стефан ні з ким не сперечався, а коли сперечалися з ним — він давав місце духові мудрості. Тільки так може поступитися справжній християнин.
Християнин — це не боксерська груша для биття. Коли я зазнаю́ удару в обличчя, то маю повернутися другою щокою, тобто показати не своє обличчя, а обличчя Христа у Святому Дусі. Саме це має на увазі апостол Павло у сьогоднішньому Другому читанні: Брати! Хіба не знаєте, що ви — храм Божий, і що Божий Дух живе в вас? Якщо хто нищить Божий храм, того знищить Бог, адже Божий храм святий, а ним є ви (1Кор 3,16-17). Зло тільки ззовні торкається віруючої людини. Насправді той, хто живе в нас, Він — перший відкинутий, зранений і пробитий. Ми зазнаємо болю ззовні, а Він — усередині нас. Тому я маю наставити не свою, а Його щоку, своє «друге обличчя», об’являючи лик Ісуса Христа.
На кожну ненависть Ісус пропонує відповідати Його безкорисливою любов’ю: бо любов Бога влита в серця наші Святим Духом, що нам даний (Рим 5,5). Якщо розбити банку з медом, то потече мед; якщо розбити банку з оцтом, потече оцет. Тому Отець наш, який на небесах, однаково посилає дощ на праведних і на неправедних… Він велить своєму сонцю сходити над злими і над добрими (Мт 5,45). Сонце своїми променями торкається різних речей та освітлює їх: добрі чи злі, гарні чи погані, — проте воно саме завжди залишається чистим світлом.
Вороги зникають тоді, коли з ворогів стають моїми приятелями. Тільки це — справжня і єдина перемога добра над злом. Потрібно завжди ставитися до всіх як до братів, щоб колись вони насправді стали такими: Любіть ваших ворогів і моліться за тих, які переслідують вас, щоби бути вам синами вашого Отця (Мт 5,44-45).
фінансово.
Щиро дякуємо!
