Роздуми над Божим Словом на IV Великодню неділю, рік А
Того часу Ісус сказав: «Воістину, воістину кажу вам: хто не входить до овечої кошари дверима, але перелазить через верх деінде, той злодій і розбійник, а хто входить дверима, той пастир овець. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу; і він кличе своїх овець по імені й виводить їх. Коли він усіх своїх овець повиводить, то йде перед ними, а вівці йдуть слідом за ним, бо знають його голос; за чужим же вони не підуть, а втікатимуть від нього, бо не знають голосу чужих!»
Таку притчу розповів їм Ісус. Та вони не зрозуміли, що означало те, про що Він говорив їм.
Тоді ще сказав Ісус: «Воістину, воістину кажу вам, що Я є двері вівцям. Всі, котрі приходили переді Мною, були злодії та розбійники, але вівці їх не послухали. Я є двері! Якщо хто Мною ввійде, то буде спасенний; і він увійде та й вийде, і знайде пасовисько. Злодій приходить тільки для того, щоб украсти, вбити і погубити. Я ж прийшов, щоб мали життя і щоб над міру мали».
Йн 10, 1–10
Символіка Неділі Доброго Пастиря часом може видатися надто далекою від реальності. Уяви гарно вбраного чабана з палицею в руці, який спокійно сидить собі на зеленій галявинці, оточений чистенькими слухняними овечками. Досить приємна картинка, чи не так?
Та цей образ не має нічого спільного з реальністю. По-перше: і чабан, і його отара дуже рідко бувають чистенькими та блаженно умиротвореними. Найчастіше — втомленими й далеко не чистими. А по-друге: Христос назвав себе «пастирем», підкреслюючи контраст із духовними вождями єврейського народу. Красномовний знак для тих, хто мав би піклуватися про свою отару, а замість цього відкинув Христа і вигнав зціленого Ним сліпонародженого чоловіка (див. Йн 9, 34). Справжній чабан добре знає потреби своїх овець і піклується про них. Вівці впізнають його голос і йдуть за ним, бо Він «життя своє за овець кладе» (див. Йн 10, 11).
З одного боку, слова Христа звернені до Його супротивників, а з іншого — до нас. Усі ми в певному сенсі пастирі Його народу. Бо ми покликані у відповідь на любов Ісуса піклуватися про наших ближніх: рідних, друзів, колег, парафіян. Ми можемо бути тихими, малопомітними «пастирями», які доброзичливо допомагають адаптуватися новій сім’ї, що недавно прийшла до храму, або підтримують тих, хто потрапив у біду, чи знайомого, котрий переживає труднощі. Водночас важливо пам’ятати, що всі «наші» вівці належать Господу, а не нам. Він дорожить кожною з них і кожну з них хоче обдарувати теплом і турботою наших рук.
Тому запитай себе: «Як добре я знаю тих, кого поставив на моєму шляху Господь? Які в них турботи та потреби? Як я можу подбати про них?» Іноді ми настільки зосереджені на собі (зазвичай це називаємо «зайнятістю власними справами»), що не помічаємо образу, втому або страх, які переживає хтось поряд. Але наслідуючи Христа, можемо відкласти власні клопоти, «звернутися до них по імені» (пор. Йн 10, 3) і вислухати їхні потреби. Може нам вдасться допомогти їм і повернути «борг любові» нашому Пастирю.
«Господи Ісусе, Добрий Пастирю, допоможи мені сьогодні послужити тим, кого Ти поставиш на моєму шляху».
Слава Отцю, і Сину, і Святому Духу. Як було на початку, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на канал «Слово між нами» у Telegram та приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
