Чи знаю я своїх овечок?

Роздуми над Божим Словом на IV Великодню неділю, рік А

Ісус сказав: «Істинно, істинно говорю вам: хто не дверима в кошару овечу входить, а деінде влізає, — злодюга той, розбійник! Хто ж увіходить дверима, той вівцям — вівчар. Йому одвірний відчиняє, і вівці слухаються його голосу, і кличе він своїх овець на ім’я, і виводить їх.  А коли виведе всіх своїх овець, то йде поперед них, і вівці слідують за ним, бо голос його знають. Не підуть за чужим вони — втечуть вони від нього, бо не знають голосу чужих». Сказав ото їм Ісус цю притчу, та вони не второпали того, про що Він казав їм. Тож Ісус іще раз промовив до них: «Істинно, істинно говорю вам: Я — двері для овець. Усі, скільки їх передо Мною прийшло, — злодії, розбійники. Вівці й не слухали їх.  Я — двері. Хто ввійде крізь Мене — спасеться. Увійде він, вийде — і знайде пасовисько! Не приходить злодій, хіба щоб красти, вбивати, вигублювати. Я прийшов, щоб мали життя — щоб достоту мали». 

Йн 10, 1–10

Символіка неділі Доброго Пастиря часом може видатися надто далекою від реальності. Уяви гарно вбраного чабана з палицею в руці, який спокійно сидить собі на зеленій галявинці, оточений чистенькими слухняними овечками. Досить приємна картинка, чи не так?

Та цей образ не має нічого спільного з реальністю. По­перше, і чабан, і його отара дуже рідко бувають чистенькими і блаженно умиротвореними. Найчастіше — втомленими і далеко не чистими. А по­друге, Христос назвав себе «пастирем», підкреслюючи контраст із духовними вождями єврейського народу. Красномовний знак для тих, хто мав би піклуватися про свою отару, а замість цього відкинув Христа і вигнав зціленого Ним сліпонародженого чоловіка (див. Йн 9, 34). Справжній чабан добре знає потреби своїх овець і піклується про них. Вівці впізнають його голос і йдуть за ним, бо Він «життя своє за овець кладе» (див. Йн 10, 11).

З одного боку, слова Христа звернені до Його супротивників, а з іншого — до нас. Усі ми в певному сенсі — пастирі Його народу. Бо ми покликані у відповідь на любов Ісуса піклуватися про наших ближніх: рідних, друзів, колег, парафіян. Ми можемо бути тихими, малопомітними «пастирями», які доброзичливо допомагають адаптуватися новій сім’ї, що недавно прийшла до храму, або підтримують тих, хто потрапив у біду, чи знайомого, котрий переживає труднощі. Водночас важливо пам’ятати, що всі «наші» вівці належать Господу, а не нам. Він дорожить кожною з них і хоче обдарувати кожну теплом і турботою завдяки нашим рукам.

Тому запитай себе: «Як добре я знаю тих, кого поставив на моєму шляху Господь? Які в них проблеми і потреби? Як я можу подбати про них?» Іноді ми настільки зосереджені на собі (зазвичай це називаємо «зайнятістю власними справами»), що не помічаємо образу, втому або страх, які переживає хтось поряд. Але, наслідуючи Христа, можемо відкласти власні клопоти, «звернутися до них на ім’я» (пор. Йн 10, 3) і вислухати їхні потреби. Може, нам вдасться допомогти їм і повернути «борг любові» нашому Пастирю.

«Господи Ісусе, Добрий Пастирю, допоможи мені сьогодні послужити тим, кого Ти поставиш на моєму шляху».

Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.

Щодня о 9.00 год. з каплиці Отців Маріянів у Харкові транслюється Служба Божа. Трансляцію дивіться на YouTube-каналі журналу «Слово між нами»