Роздуми над Божим Словом на середу XXVI Звичайного тижня, рік ІІ
Заговорив Іов і мовив: «Правда! Я знаю, що воно так; та й як би чоловік міг бути справедливим перед Богом? Коли б він захотів на прю з Ним стати, на тисячу ні разу Йому не відповів би. Він мудрий серцем і силою могутній; хто проти Нього коли вперся й зостався цілим? Він переносить гори, і вони не знають, у своєму гніві їх перевертає. Зрушує землю з її місця, та її стовпи стрясаються. Він велить сонцю, і воно не сходить; кладе печать на зорі. Він небеса нап’яв, сам Він; Він ходить по морських висотах. Він створив Віз, Косарів, Квочку і Комори Півдня. Він творить діла великі, незбагненні і чудеса без ліку! Як пройде попри мене, я не побачу, як промайне, я не помічу. Як Він щось забере, хто Йому заборонить? Хто Йому скаже: Що чиниш? Бог не одвертає свого гніву; під Ним лежать помічники Рагава! Де вже мені Йому відповідати та проти Нього слова підбирати? Я хоч би й правий був, не озвався б, а радше милосердя в Судді мого благав би. Коли б я і покликав, і Він озвався, я не повірив би, що Він мій голос слухає.
Іов 9, 1–12. 14–16
Іов опинився в ситуації повної безнадії, коли говорив ці слова. Навіть якби Бог відповів йому, він усе одно би не повірив. Хай би що Іов робив чи казав, це не змінювало ситуації. Тому склалося враження, що Бог, який має безмежну силу, покинув людину наодинці з проблемами. Принаймні, так здавалось Іову. Хоча істинною причиною розчарування були очікування, що Бог, почувши молитву, відразу зробить так, як хотів чоловік.
Така проблема може з’явитись і в нашому житті, особливо коли від невиліковної хвороби страждає хтось із наших близьких або ми грузнемо у боргах. Як свідчить історія Іова, ця криза повторюється протягом тисячоліть, така ж давня, як і питання: чи Бог нас чує, коли ми кличемо Його?
Та перш ніж дійти того самого висновку, що й Іов, зверніть увагу на сьогоднішнє Євангеліє (див. Лк 9, 57-62). Ісус подорожує зі своїми учнями, слухає їх і дає відповіді. Вражає те, що Він відповідає не лише на запитання, поставлені вголос, а й на запитання та наміри їхніх сердець. Спочатку Його слова звучать суворо, але вони є тою правдою, яка допоможе цим потенційним апостолам зробити крок до свободи через наслідування Вчителя.
Ісус нас слухає на глибшому рівні, ніж очікуємо. Як давній, вірний та уважний товариш, Він знає, що криється за нашими словами, знає їхнє справжнє значення. Ми можемо казати: «Мені нудно жити в невідомості», але в нашому серці Він чує: «мені страшно» або «мені неспокійно» — і відповідає нам. Іноді відповідає прямо, як це було в сьогоднішньому Євангелії. Іноді огортає серце миром та спокоєм. А іноді мовчить, і це мовчання також є словом Того, Хто завжди з нами в наших випробуваннях.
Як добре, що Бог стійкий до наших розчарувань і звинувачень! Він розуміє нас краще, ніж ми самі, й точно знає, що треба робити: нам навіть не потрібно Йому про це говорити. Тож довіряй Господу. Вір, що Він чує твої найглибші думки та прагнення. Знай, що Він, так чи інакше, веде тебе своєю дорогою, навіть якщо здається, що ти заблукав. Головне — це твоє відкрите серце і бажання бути з Богом, тому що Він з тобою завжди.
«Ісусе, я довіряю Тобі».
Отче наш, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
