Літургійні читання східного обряду та роздуми із журналу «Скинія» на 10 жовтня
Спробуємо поставити себе в ту когорту праведників і будемо оплакувати не всіх, хто вмирає, а тих, хто завершує життя, бувши опанований злом. Землевласник, коли бачить зацвілу пшеницю, не плаче. Навпаки, коли бачить, що вона в землі залишається твердою, — боїться та тремтить. Коли бачить, що вона псується, — тоді радіє, тому що зіпсування є початком її майбутнього пагінця.
Та й ми будемо тішитися, коли тлінний дім розкладається, коли людина сіється. Не дивуйтеся, що апостол сьогодні назвав поховання сіянням; це краще, ніж сіяння. До нього настають смерть, праця, небезпеки, турботи, а після нього, якщо будемо праведно жити, вінці та нагороди. (…) Раптово все стається, і людина, яка відходить, вступає не в складне земне життя, а туди, де немає ні хвороби, ні печалі, ні зітхання.
Якщо жінка потребує захисту і потім плаче за чоловіком, нехай приступить до спільного для всіх Охоронця, Спасителя і Благодійника — Бога, до цієї нездоланної допомоги, готового підкріплення, надійного покрову, всюдисущого (…).
Однак, скажеш, що я оплакую не померлого, а себе? Це неприродно для того, хто любить, — бажати, щоб улюблений ще хвилювався за тебе і відчував невідомість твого майбутнього, тоді як йому необхідно бути увінчаним та йти до пристані; або щоб ним і далі кидали хвилі, коли йому можна бути в пристані. Проте я не знаю, куди він відійшов. Як не знаєш? Він жив або праведно, або неправедно, тому відомо, куди він піде. Через це ти й переймаєшся, що він помер грішником?
Це лише відмовка та привід. Адже, якби ти через це оплакувала померлу особу, то тобі треба було б виправляти та вдосконалювати його за життя. Однак ти дбаєш тільки за себе, а не про нього.
Зрештою, якщо він помер грішником, то й у такому разі треба радіти, що він більше вже не грішить і що він уже не додасть зла до зла, та допомагати йому, наскільки можливо: не слізьми, а молитвами, моліннями й жертвами. Це все встановила Церква недарма. Недарма ми чинимо в часі божественних Тайн поминання про померлих і просимо за них, благаючи присутнього Агнця, який узяв на себе гріхи світу. Це робимо для того, щоб померлі мали там якусь потіху. Недарма священнослужитель піcля принесення страшних Христових Тайн молиться: за всіх спочилих у Бозі і тих, що творять за них пам’ять. Якщо би їх не поминали, то цих би слів не промовляли. Наші дії не є грою лицедіїв, вони чиняться за задумом Духа (…).
Тоді чому ж ти сумуєш, чому плачеш, коли стільки можливостей маєш для того, щоб випрошувати прощення для померлої людини? Тільки через те, що залишилась сама і втратила захисника? Не кажи цього. Ти не втратила Бога і, допоки маєш Його, Він сам буде для тебе більше, ніж чоловік, батько, син чи зять, тому що навіть за їхнього життя на землі Він робив для тебе все.
св. Йоан Золотоустий
Журнал «Скинія» — греко-католицький двомісячник, присвячений щоденній духовності.
Підтримайте автора роздумів — «Скинію»!
▪️Новий номер картки ПриватБанк: 5169 3305 2243 6531 (Чобіт Ольга Іванівна)
▪️Для власників картки Монобанк: https://send.monobank.ua/jar/7CJJ5U5JwP
Обов’язково просимо написати електронного листа на адресу skinia.ua@gmail.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
