Є ціла купа причин на виправдання для деяких людей, чому вони прагнуть уникати входження у серйозний зв’язок. Хоча якщо їм тяжко знайти «ту саму людину», то це тому, що їм цього не дозволяють їхні численні блокади.
Страх перед заснуванням сім’ї, побоювання зробити «поганий вибір»… Самотні люди змушені мати справу з багатьма складними питаннями, тоді як їхнє серце постійно чекає на цю зустріч. Отець Жоффрей-Марі та Елізабет Контен, консультантка подружнього життя, відповідають на сім головних сумнівів, які не дозволяють самотнім людям (як тепер дедалі частіше пишуть, «синглам») зважитися на зв’язок.
1.«Ще не зустріла того, від кого були б метелики в животі» (Одрі, 30 років)
Отець Жоффрей-Марі: Закоханість — це щось вельми гарне. Однак вона не є любов’ю. Я би сказав, дещо провокативно, що ми одружуємося не тому, що кохаємо. Щоби збудувати зв’язок і заснувати сім’ю, треба, щоб нас єднало щось більше, ніж почуття закоханості, яке є тільки видом цементу для скріплення цілої конструкції. Ключовий елемент розпізнавання — дати собі час на перевірку того, чи достатньо багато нас єднає, щоби вступити у зв’язок.
Елізабет Контен: відчуття фізичного потягу допомагає увійти в цю трохи шалену пригоду, якою є стосунки. Потрібно, однак, звернути увагу, щоб не шукати тільки емоційних переживань, оскільки немає барометра, який би нам сказав, від якого моменту ми закохані або вже ні. Дехто переживає сильні зворушення, інші — ні. Тому завдання для кожного з нас — визначитися стосовно власних почуттів? Чи я хочу з ним/ із нею бути? Чи він/вона мене приваблює тільки тілесно, або морально?
2.«Любов у подружжі мене трохи лякає» (Ален, 28 років)
Отець Жоффрей-Марі: Ніхто, крім Христа, не вміє любити. Жодна пара не може сказати про себе, що вони здатні любити. Під кінець свого життя, однак, подружжя зможе озирнутися і сказати: «Ми щодня старалися любити». Оскільки щастя немає без любові, сатана прагне її знищити. Треба забратися до духовної боротьби, яку це з собою несе. Наступний ворог любові — брак упевненості в собі. Тому що, щоб кохати, треба подолати шлях від спокуси «розчинитися в іншому» до співпричасності двох осіб.
Елізабет Контен: Ми могли бути поранені у своїй здатності любити і бути любленими. Треба це усвідомити. Пізнаючи іншу людину, ми вчимося її любити. В день шлюбу любов — тільки маленька рослинка, яку треба буде доглядати. Оскільки любити означає робити те, що скаже іншій людині, що я її люблю.
Спершу це просто. Пізніше, однак, ми стикаємося зі своїми обмеженнями. На щастя, виконання вчинків любові ощасливлює не тільки «іншого», але й нас самих. Підтримує почуття закоханості. Це таке замкнене коло любові.
3.«Ми більше жінкам не потрібні» (Самуель, 36 років); «Чоловіки неспроможні наважитися» (Аурелія, 29 років)
Отець Жоффрей-Марі: Це правда, що емансипація жінок багато наплутала в наших точках відліку. Сучасна людина вже неспроможна віднайти власне місце. Водночас це неймовірний шанс, оскільки чоловік і жінка ще ніколи не мали таких можливостей, щоби створити справжні стосунки єдності. Є тільки один спосіб виплутатися з цих труднощів у стосунках: насмілитися розмовляти одне з одним, говорити про свої страхи, про нерозуміння: «Я маю враження, що ти мене не потребуєш», «Відчуваю, що ти боїшся йти далі. Чи можеш мені пояснити, чому?»
Елізабет Контен: Чимало чоловіків почуваються відповідальними за щастя своїх дружин. Це фальшивий образ любові. Тому що щастя іншої людини залежить не від мене, а від зв’язку, який ми творимо разом. Якщо я переживаю період безробіття або хвороби, це вочевидь матиме істотний вплив на другу людину в стосунках. Чи, однак, я повинен почуватися винним через це? Такі вже меандри цього життя. Кожний зв’язок мусить із ними зіткнутися.
4.«Я не можу забути своє велике кохання» (Етьєн, 40 років)
Отець Жоффрей-Марі: Втрачена любов — один із найтяжчих життєвих досвідів. У випадку чоловіків проблема полягає в тому, що чоловік почувається приниженим. Він почувається дезорієнтованим, не розуміє, чому так сталося. Великою пасткою тоді стає гординя. А треба якраз смиренно погодитися на цю ситуацію і заново відкритися на любов. У випадку жінки йдеться про інший вид зранення. Жінка в такій ситуації відчуває, що не заслуговує бути коханою. Однак у кожній ситуації найгірше — це розпач.
Елізабет Контен: Розрив якогось любовного зв’язку тягне за собою жалобу, яку потрібно відбути. Часто ми з усіх сил намагаємося зрозуміти, чому так сталося. Однак ми не можемо осягнути всього. Тому що тут діє не розумовий порядок, а емоційний. Ще є питання того, що «моє» і що — «її/його». Є час пережити це страждання і переступити його. Коли ми врешті можемо думати про ту другу людину без гіркоти, образи чи гніву, коли наші думки вже не затьмарюються спогадами, пов’язаними з тією людиною, — це знак, що можна написати слово «кінець».
5.«Мені складно визначитися, як дорослій людині, стосовно моїх батьків» (Каролін, 35 років)
Отець Жоффрей-Марі: Аж доки не матимеш власних батьківських обов’язків, буде складно перестати бути просто сином чи донькою своїх батьків. Самотня людина часто балансує між незалежністю і залежністю. У своїй сім’ї віднаходить почуття безпеки з емоційного погляду, а водночас дистанціюється від неї. Важливо, щоб батьки зрозуміли, що для їхньої дорослої дитини це нелегка ситуація.
Елізабет Контен: Інколи батьки докоряють або нав’язують правду, яка є тільки їхньою правдою. Не обов’язково, однак, вдаватися до агресії, ми ж можемо протидіяти цьому з відповідним переконанням, щоби наш голос був почутий. У таких випадках дієвим розв’язанням стає гумор, оскільки дозволяє сказати про певні справи у незобов’язувальний спосіб, що робить ситуацію легшою для обох сторін. Коли я прошу своїх батьків про пораду — вони не повинні мені наказувати ані розпоряджатися. Я живу по-своєму. Вони живуть по-своєму. Поважаймо одні одних, не бажаючи одні для одних стати тягарем.
6.«Я відчуваю, що мене не стане на те, щоб заснувати сім’ю» (Шарль, 26 років)
Отець Жоффрей-Марі: Добре, щоб чоловік мав почуття відповідальності. Однак надмірне прагнення панувати над усім може випливати з пихи. Подружжя це насамперед питання любові, а не відповідальності. Жінка, загалом беручи, потребує почуття безпеки, а емоційна безпека може виражатися через безпеку фінансову.
Однак вона повинна розпрощатися зі сприйняттям чоловіка як того, хто гарантує їй 100% безпеку. Такого чоловіка немає, і такий не обов’язково зробив би її щасливою. Чоловікові потрібно відчувати, що він маж право на власні слабкості. Також він повинен уміти прийняти допомогу від своєї дружини.
Елізабет Контен: Чоловік — це той, хто прокладає шлях. І це не тільки питання зарплатні. Жінці потрібно відчувати, що вона має біля себе чоловіка, який вказує напрямок. Її проблемою є згода на те, щоб дозволити себе повести. Оскільки для багатьох жінок слово «залежність» стало синонімом рабства. Тоді як зв’язок із чоловіком може бути пережитий у любові, повній залежності.
7.«Я не маю права на помилку, бо подружжя — річ свята» (Омбелін, 32 роки)
Отець Жоффрей-Марі: Подружжя — це не російська рулетка! Це час для відкритості, дружби, потім — заручини. Далі, коли пара вже зробить цей крок і зважиться на шлюб, – вона не залишається самотньою. Християни вірять, що в подружжі є Бог. Єдине істинне почуття безпеки в подружжі полягає в тому, що ми щодня заново вирішуємо покластися на другу людину, потребувати її. Зв’язок — це двоє людей, які вирішують ступити на шлях любовної залежності.
Елізабет Контен: Таке представлення справи сповнене страху! Це так, якби все у зв’язку мало працювати, як механізм у годиннику, — а це ж неможливо. Деякі речі залишаться для нас складними на все життя. І це — частина життя у зв’язку. Ми навчимося жити з цими труднощами, намагатися їх розв’язувати. Можуть бути, наприклад, теми, яких ми не порушуватимемо в розмовах, бо це для нас занадто складно. А якщо ми не можемо цього розв’язати — діятимемо так, щоб ці моменти не притягували до себе надмірної уваги.
Переклад CREDO за: Емманюель Пелля, Гійом Дарньє, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
