Святий Корнилій, сотник

Римо-катол.: 2 лютого (необов’язковий спомин)

На день, коли Церква святкує Стрітення Господнє, у римо-католицькому календарі припадає спомин святого сотника Корнилія.

Ім’я цього святого ми зустрічаємо на сторінках десятого розділу Діянь святих Апостолів.

«У Кесарії [жив] один чоловік на ім’я Корнилій — сотник полку, який називався Італійським. Близько дев’ятої години дня він явно побачив у видінні, що Божий ангел зійшов до нього і сказав йому: Корнилію! Він же, поглянувши на нього, охоплений страхом, запитав: Що, Господи? А Той сказав йому: Твої молитви й твої милостині згадані перед Богом. Тепер пошли людей до Йопії і поклич Симона, того, який зветься Петром. Він гостює в одного Симона, що виправляє шкури і живе біля моря, [він скаже тобі слова, якими спасешся ти і весь твій дім]. Коли відійшов ангел, котрий говорив з ним, він покликав двох слуг і одного побожного воїна з тих, які служили в нього. І, розповівши їм усе, він послав їх до Йопії» (Діян 10, 1. 3-8).

Приблизно в той час, коли вони наближалися до кінцевого пункту своєї подорожі, Петро «піднявся на покрівлю помолитися. Він був голодний і хотів їсти. Поки вони готували, найшло на нього видіння. І побачив він відкрите небо і якусь річ, яка спускалася [до нього], немов велика скатертина, [прив’язана] з чотирьох країв; вона спускалася на землю. Там були всі земні чотириногі [звірі], плазуни й небесні птахи. І пролунав голос до нього: встань, Петре, заріж і їж! Та Петро сказав: в жодному разі, Господи! Адже я ніколи не їв нічого поганого і нечистого! І знову, вдруге до нього голос: що Бог очистив, того не вважай за погане!» (Діян 10, 9а-15).

Коли ж послані Корнилієм стали біля воріт дому, де перебував Петро, Святий Дух сказав йому: «Ось, троє людей розшукують тебе; встань, зійди і, анітрохи не вагаючись, іди з ними, бо це Я їх послав!» (Діян 10, 19б-20). Слухняний велінню Святого Духа, Петро пішов до Кесарії, прийшов у дім Корнилія, де зібрались його родичі, друзі та знайомі. Петро говорив їм про Ісуса Христа. Коли ж апостол побачив, що на тих, хто слухав Слово спасіння, зійшов Святий Дух (пор. Діян 10, 44а), «звелів хрестити їх в Ім’я Ісуса Христа»(Діян 10,48).

Ми мало знаємо про цього святого, якого вважають першим охрещеним із поган (хоча у восьмому розділі Діянь читаємо про вельможу ефіопської цариці, що прийняв хрещення від апостола Филипа). Знаємо, що Корнилій був сотником (центуріоном) римського війська — займав офіцерську посаду, яка відповідає посаді командира роти в сучасній армії. Знаємо також, що «був він побожний і богобоязний» (Діян 10,2). Богобоязними — тими, що бояться Бога, — називали тих, які вірили в Єдиного Бога і вшановували Бога Ізраїля, але не ставали прозелітами та не долучалися до юдейської громади. Ми не знаємо, чи був він римським громадянином від народження, чи отримав його за життя. Деякі джерела висловлюють припущення, що Корнилій був нащадком одного з десяти тисяч «відпущеників Сулли». Знищивши своїх політичних противників, римський  диктатор Луцій Корнилій Сулла відпустив на волю їхніх рабів, а також надав кожному з них римське громадянство і своє родове ім’я Корнилій.

Святе Письмо не розповідає нам і про подальшу долю сотника: про неї ми дізнаємося з передання. Охрестившись, він пішов разом із Петром, а Петро його поставив єпископом Кесарії Палестинської. Разом із Петром та іншими апостолами Корнилій багато подорожував, проголошуючи Добру Новину про перемогу Ісуса Христа над злом і смертю. Коли ж вони разом із Петром і Тимотеєм перебували в Ефесі, то довідалися, що мешканці міста Скепсії дуже сильно віддаються вшановуванню ідолів. Щоб визначити, хто з них мав би йти туди проповідувати, покладаючись на волю Бога, кинули жереб. Жереб упав на Корнилія. Як він прибув до міста, його викликав до себе місцевий князь Димитрій — чоловік, дуже добре обізнаний із грецькою філософією, який настільки глибоко шанував грецьких богів — особливо Аполлона і Зевса, — наскільки сильно ненавидів християн та їхнє вчення. У відповідь на питання про мету прибуття до міста Корнилій сміливо визнав свою віру у Христа і намір проповідувати Його вчення мешканцям міста і самому Димитрію. Розлючений князь зажадав від Корнилія, щоб той приніс жертву Аполлону і Зевсу, погрожуючи тортурами і смертю. Сотник твердо стояв на своєму. Князь знову погрожував.

Тоді сотник попросив Димитрія показати йому богів, яким він мав зробити жертвоприношення. Той, гадаючи, мабуть, що переміг, радо виконав це прохання. Разом із ними до храму увійшов великий натовп: адже не щодня можна було побачити християнина, який відрікається від Господа Ісуса і вклоняється язичницьким божествам! Серед натовпу були також дружина Димитрія Євантія та його син Димитрій-молодший. Увійшовши до храму, Корнилій став навколішки обличчям на схід і звернувся до Господа з такою молитвою: «Боже, що стрясаєш землю і кидаєш гори в море, Ти, що Даниловою рукою знищив Віла, і умертвив Ти змія, і вуста левів замкнув, і зберіг Ти цілим раба твого. Ти і тепер скинь ідолів цих і дай пізнання людям твоїм, щоб побачили, що велика сила Твоя». Коли ж після молитви сотник вийшов назовні, разом із ним вийшов князь та інші люди, а Євантія і Димитрій-молодший залишились в храмі. Раптом стався землетрус, який умить зруйнував храм разом зі статуями «псевдобогів». Корнилій, задоволений таким проявом могутності істинного Бога, весело спитав: «І де тепер, князю великий, твої боги?» Ці слова неабияк розлютили Димитрія.

Звинувативши Корнилія в чаклунстві, він вирішив закатувати його. Але був пізній вечір і тортури відклали на наступний день. Корнилія ж, зв’язаного, підвісили до стелі в темниці.

Все, однак,  відбулось зовсім інакше. Спочатку князеві доповіли, що під уламками храму загинули його дружина і син. Коли Димитрій послав людей, щоб вони розібрали уламки й дістали тіла загиблих, головний жрець зруйнованого храму прийшов до нього і сказав, що Євантія і Димитрій-молодший живі, що він ясно чув з під уламків: «Великий Бог християнський, що зберіг нас живими від гіркої цієї смерті через раба свого Корнилія; моліте отож святого того мужа, хай виведе нас звідсіля, щоб до кінця не загинули; бачимо-бо дивні чудеса Бога його і чуємо голос співання ангелів: “Слава у вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління”». Що зробив князь — здогадатися не важко. Зі своїми слугами він негайно прийшов до темниці і побачив, що Корнилій, якого залишили зв’язаним і підвішеним до стелі… спокійно ходив по камері. Впавши до ніг того, кого ще кількома годинами раніше хотів нещадно катувати, Димитрій просив: «Великий Бог твій, Корнилію, що береже дружину мою і сина мого в зруйнованому храмі; молю тебе, раба Бога Вишнього, прийди і виведи їх звідтіля, і вже я і всі зі мною увіруємо у Христа розп’ятого, якого ти проповідуєш». Не знаємо, чи справді, як каже передання, руїни храму самі розкрились (чи є щось, чого Бог не міг би зробити?!), коли Корнилій молився, і Євантія з сином вийшли, чи завали розібрали люди. Втім, це неважливо. Важливо те, що Димитрій дотримався обіцянки: Таїнство Хрещення прийняв увесь його дім, а також 277 наближених до нього містян. 

Відправляючись у Скепсію, Корнилій, скоріш за все, не знав і не передбачав, що його подальше життя буде пов’язане з цим містом. Проживши там довгі роки, він навернув до Христової віри усіх його мешканців та призначив пресвітера Євномія для пастирської опіки над ними. Помер сотник у глибокій старості й був похований біля того місця, де стояв колись зруйнований язичницький храм. За його заступництвом здійснювались численні чудеса — зокрема, зцілення хворих.

Православна Церква вшановує св.Корнилія як священномученика, а також — як ісповідника. Адже ісповідниками у східній традиції називають святих, які пережили муки і померли своєю смертю. День спомину: 26 вересня (13 вересня за старим стилем). Католицька Церква згадує сотника Корнилія 2 лютого (в деяких країнах — 20 жовтня). У 2019 році, який Римо-Католицька Церква в Україні оголосила Роком святості подружжя та сім’ї, св.Корнилія оголошено одним із покровителів святості, єдності та нерозривності подружжя.