Рішенням Папи Франциска спомин св. Йоана з Авіли, якого дев’ять років тому проголосили Вчителем Церкви, тепер відзначатиметься в усій Вселенській Церкві в день 10 травня.
На жаль, сам святий іще не досить добре знаний вірним, і багато хто плутає його зі св.Йоаном від Хреста, сподвижником Терези Авільської.
Така помилка вскочила на язик навіть… редакторові Радіо Ватикану! Тож варто представити святого Йоана Авільського, який і справді жив у ті самі часи і в тій самій місцевості, що і його співбрат за ім’ям, — але він точно був зовсім іншою людиною.
Цей святий народився в Іспанії 1499 року й був на ціле покоління старший за Йоана від Хреста (який народився 1542 року). Походив із сім’ї наверненого юдея, Альфонса з Авіли. Батьки відправили його в університет Саламанки, щоби він вивчав право, сподіваючись подальшої кар’єри сина. Однак він по чотирьох роках навчання покинув університет, повернувся додому і присвятив життя суворим аскетичним практикам.
Після трьох років такого життя Йоан Авільський, однак, повернувся до науки, поїхавши до університету в Алькала за порадою мудрого францисканця, тільки вже заходився не над правничими науками, а над філософією і теологією. Цього разу навчання він завершив, а свою першу Месу відслужив у храмі, де були поховані його батьки, що померли незадовго до того.
Все сімейне майно він розпродав та роздав бідним. Перші три роки священства провів у невеличкій спільноті братів у Севільї. Попервах планував вибратися на місії до Мексики, однак перш ніж устиг «оформити» цю справу — його проповідницький талант і святе життя привернуло увагу місцевого духовенства, зокрема архієпископа Севільського. Ієрарх розпорядився, щоб молодий священник залишався в Андалузії та посприяв відновленню віри в цьому краї.
Протягом дев’яти років народних місій в Андалузії проповіді Йоана з Авіли приваблювали величезні натовпи, а багато людей насправді наверталися під впливом його слів. Водночас, однак, його євангельський радикалізм немало в кого викликав занепокоєння, так що на нього навіть заявили в… інквізицію. А потім ув’язнили.
За ґратами Йоан провів рік, а після процесу 1533 року його визнали не винним у єресі й дозволили душпастирювати далі. 1534 року він був інкардинований до дієцезії Кордови і вже звідти провадив наступні місії — як сам, так і за посередництвом учнів. У цей час (близько 1538 року) Йоан Авільський також здобув титул магістра теології та став ректором новоствореного університету в Баесі. Цей осередок науки став взірцем для духовних семінарій, а також єзуїтських шкіл. Сам Йоан прагнув заснувати чернече згромадження; однак побачивши швидкий розвиток Товариства Ісусового, відмовився від початкового наміру, а своїх учнів заохочував вступати до єзуїтів.
До грона духовних друзів і товаришів Йоана Авільського належали святі Франциск Борджа, Ігнатій Лойола, Йоан від Хреста, Петро Алькантарець і Тереза Авільська.
Останні роки життя — від 1551 по 1569 — були часом серйозної хвороби, яка обмежила святому можливості активної праці. Тож ці роки він провів у молитві та письменницьких трудах, перебуваючи в Монтільї. Помер 10 травня 1569 року. Беатифікований 1894 року, канонізований 1970-го.
Під час Всесвітнього дня молоді в Мадриді (2011) папа Бенедикт XVI сказав про намір оголосити св. Йоана Авільського Вчителем Церкви. Він тоді сказав: «Заохочую всіх приглянутися до святого Йоана з Авіли, щоби слово й приклад цього видатного пастиря стали світлом для всіх священників і тих, хто очікує на день своїх священницьких свячень».
Незадовго по цьому, 7 жовтня 2012р., Йоана Авільського проголосили Вчителем Церкви. Варто тут навести ширший контекст: 2009 року Церква відзначала Рік священства, коли особливий наголос робилося на відновлення духовності священників. Постать і твори св. Йоана Авільського в цьому можуть стати великою допомогою.
«Трактат про священство» водночас називається «Трактатом про Божу любов». Для св. Йоана з Авіли саме вкоріненість у Божій любові є підставою священницького життя, а не ті чи інші душпастирські обов’язки. Спокуса активізму — це те, що руйнує духовність священника. Святий Йоан має на увазі не суто теоретичну, інтелектуальну любов, а таку, що захоплює людину цілковито. Все в першому розділі цього трактату він говорить про те, що Бог любить нас як батько, як мати і як наречений. Тільки в перспективі такої всеосяжної любові людина може охоче скласти Богові своє життя в жертву; в іншому ж разі целібат був би тягарем незносним. Божа любов — повна почуттів; однак вона не сентиментальна, а вимоглива. Як земний батько прагне добра для своєї дитини, так і Бог прагне нашого добра. З одного боку, Він обдаровує людину життям і всім, чого людина до життя потребує, а з іншого — виховує, інколи навіть картає, «щоб виправити її та пробудити, щоб її очистити і зберегти в усіх добрих дарах».
Найбільшим актом батьківської любові до нас було послати нам Божого Сина. Як зауважує св. Йоан, «любов Христова перевищила всіляке знання (Еф 3, 19)… Деякі несвідомі й товстошкірі люди не дійшли до усвідомлення цієї любові. Для таких любов народжується з блага і досконалості речі, яку вони люблять». Любов Христа до нас, однак, випливає не з нашої досконалості, а з Його власної — Він сам є любов і не може не любити нас, навіть коли ми на цю любов не заслуговуємо.
«Як великі письменники чи художники зазвичай ставлять приклади своїх творів у майстерні, завдяки чому, використовуючи все своє вміння, прагнуть знайти визнання, показуючи всю свою міць, так щоб усі могли побачити, які великі їхні досягнення, — так і нескінченна доброта і велич Бога запрагнула поставити нове творіння і обдарувати його всією своєю прекрасністю і благодаттю, так щоб через це творіння небеса й земля могли розпізнати Його велич… Поглянь, який це великий і чудесний дар, і яка щаслива душа, якій Бог хотів уділити таку благодать — і не заздрість у собі май, а радше щастя, бо благодать, яку отримав Христос, була дана не тільки з огляду на Нього самого, але також і з огляду на тебе».
Особливою рисою письменництва св. Йоана Авільського є простий стиль, зрозумілий кожному читачеві. «Трактат про Божу любов» складається з дуже коротких розділів, які можна прочитати за одну-дві хвилини і зробити предметом роздумів. Отож можна сказати, що його твори читаються краще, ніж не одна сучасна публікація, обтяжена психологічними чи соціологічними теоріями, не обов’язково згідними з духом Євангелія. Йоан Авільський не пише порадників, як досягти успіху, не проголошує «євангелія самореалізації», а вводить у глибокі стосунки з Богом, будуючи здоровий фундамент священицької духовності.
фінансово.
Щиро дякуємо!
