Пам’ятай, яким є твій Цар

Роздуми над Божим Словом на Вербну неділю, рік Б

Через два дні  була Пасха й Опрісноки. Первосвященики та  книжники шукали, як би Ісуса  підступом схопити  і вбити.  Але, казали, щоб не на свято, аби не сталося якогось заколоту в народі. Коли був Він у Витанії в домі Симона прокаженого і сидів за столом, прийшла жінка, яка мала алебастрову посудину чистого дорогоцінного нардового мира. Розбивши алебастрову посудину, вона вилила миро на Його голову. Деякі ж обурювалися між собою: «Навіщо така трата мира? Це миро можна продати більше ніж за триста динаріїв і роздати бідним!» Тож докоряли їй. А Ісус сказав: «Облиште її. Навіщо завдаєте їй прикрість? Вона добре діло зробила Мені! Ви завжди маєте бідних біля себе і, коли захочете, можете робити їм добро; Мене ж не завжди ви маєте. Що вона могла — те й зробила: заздалегідь намастила Моє тіло на похорон. Воістину кажу вам: де тільки буде проповідуватися Євангеліє в усьому світі, — те, що вона зробила, буде сказано в її пам’ять! Юда Іскаріотський, один з Дванадцятьох, пішов до первосвящеників, щоб видати їм Його. А як вони це почули, то зраділи й обіцяли йому срібняків дати. І він шукав, як би Його в слушний час видати. 
Першого дня Опрісноків, коли жертвували Пасху, Його учні говорять Йому: «Де Ти хочеш, щоб ми пішли приготувати, аби Ти спожив Пасху?» Він посилає двох своїх учнів і каже їм: «Ідіть до міста, зустріне вас чоловік, який буде нести в глечикові воду, — ступайте за ним. Куди він увійде, скажіть господареві дому: “Вчитель каже: де Моя світлиця, в якій Я мав би споживати з Моїми учнями Пасху?” І він вам покаже велику горницю: прибрану, готову; там ви і приготуйте для нас». І відійшли учні, й прийшли в місто, і знайшли так, як Він сказав їм, — і приготували Пасху. 
А коли настав вечір, Він прийшов з Дванадцятьма. І як вони сиділи за столом та їли, Ісус сказав: «Воістину кажу вам, що один з вас, який їсть зі Мною, видасть Мене». Вони почали сумувати й один за одним запитували Його: «Чи не я?» Він же сказав їм: «Один з Дванадцятьох, хто вмочає зі Мною в одній мисці. І хоча Син Людський іде так, як написано про Нього, та горе тій людині, ким Син Людський видається. Краще було б тій людині не народитися!»  
Коли вони їли, Ісус узяв хліб і, промовивши благословення, розломив, подав їм і сказав: «Прийміть: це тіло Моє!» І, взявши чашу і промовивши подяку, Він подав їм — і пили з неї всі. І Він промовив до них: «Це кров Моя Нового Завіту, яка проливається за багатьох. Воістину кажу вам, що більше не буду пити з плоду виноградної лози аж до того дня, коли його буду пити новим у Божому Царстві!»
І, проспівавши хвалебні гімни, вони вийшли на Оливну гору. І каже їм Ісус: «Всі ви спотикнетеся, бо написано: “Уражу Пастиря — і розпорошаться вівці”. Але після того, як воскресну, Я випереджу вас у Галілеї. А Петро сказав Йому: «Хоч і всі спотикнуться, але не я!» Та Ісус йому сказав: «Воістину кажу тобі, що ти сьогодні, цієї ж ночі, перш ніж двічі заспіває півень, тричі відречешся від Мене!» Однак він ще сильніше запевняв: «Хоч мав би я померти з Тобою, — все рівно не відречуся від Тебе!» Так само говорили і всі інші.

І прийшли вони до посілості, що зветься Гетсиманія; Він каже своїм учням: «Посидьте тут, поки Я помолюся». І Він узяв із собою Петра, Якова та Йоана і почав дрижати й тривожитися, та й каже їм: «Охоплена смутком душа Моя аж до смерті, — залишайтеся тут і пильнуйте! Відійшовши трохи, Він упав на землю і молився, щоб, коли це можливо, оминула Його ця година. І Він казав: «Авва, Отче! Для Тебе можливе все! Пронеси цю чашу мимо Мене! Але хай буде не те, що Я хочу, але те, що Ти!» Він приходить і знаходить, що вони заснули, і каже Петрові: «Симоне, ти спиш? Не спромігся ти попильнувати однієї години? Пильнуйте й моліться, щоб ви не увійшли в спокусу, бо дух завзятий, а тіло немічне!» І Він пішов знову, помолився, промовивши ті самі слова. А повернувшись, знайшов, що вони знову спали, бо очі їхні обважніли, — та й не знали, що відповісти Йому. Він приходить утретє і каже їм: «Ви ще спите й відпочиваєте? Досить, прийшла година: і ось, Син Людський видається в руки грішників. Вставайте, ходімо! Вже наблизився Мій зрадник!»

І ураз, коли Він ще говорив, з’явився Юда, один із Дванадцятьох, і з ним юрба з мечами та киями, — від первосвящеників, книжників і старших. Той, хто зрадив Його, дав їм знак, кажучи: «Кого я поцілую, то є Він; схопіть Його та уважно ведіть!» І прийшовши, він відразу підійшов до Нього і каже: «Учителю!» — і поцілував Його. Вони ж наклали свої руки на Нього і схопили Його. Один із тих, які стояли, вихопив меча і вдарив раба первосвященика й відтяв йому вухо. Ісус сказав їм у відповідь: «Як проти розбійника ви вийшли з мечами та киями, щоб Мене схопити. Щодня був Я з вами, навчаючи у храмі, і ви не схопили Мене. Але нехай збудеться Писання!» І, залишивши Його, всі повтікали. А один юнак ішов за Ним, обгорнувшись по нагому в покривало. Вони схопили і його. Та він, залишивши покривало, втік від них голим.
А Ісуса повели до первосвященика. Там зійшлися всі первосвященики, старші та книжники. Петро ж віддалік йшов слідом за Ним — аж у двір первосвященика. І він сів зі слугами та й грівся біля вогню. А первосвященики і весь синедріон шукали свідчення проти Ісуса, щоб Його видати на смерть, та не знаходили. Багато хто неправдиво свідчив проти Нього, але ті свідчення не збігалися. А деякі, вставши, лжесвідчили проти Нього так: «Ми чули, як Він говорив: “Я зруйную цей рукотворний храм і за три дні збудую інший, нерукотворний!”» Але й це їхнє свідчення не збігалося. Тоді первосвященик, ставши посередині, запитав Ісуса, кажучи: «Не відповідаєш нічого на те, що оці проти Тебе свідчать?» Але Він мовчав і не відповідав нічого. Знову первосвященик запитав Його і каже Йому: «Чи ти є Христос, Син Благословенного?» А Ісус сказав: «Я є, і ви побачите Сина Людського, який сидітиме праворуч Сили та йтиме з хмарами небесними!» Первосвященик роздер на собі одяг і сказав: «Навіщо потрібні нам ще свідки? Ви чули богохульство. Як вам здається?» І всі вони присудили, що Він винен смерті. Деякі почали плювати на Нього, закривати Його обличчя, бити по щоках, ще й приказувати Йому: «Пророкуй!» І слуги також били Його долонями по щоках.
Тоді, коли Петро був унизу на подвір’ї, прийшла одна зі служниць первосвященика, побачила Петра, який грівся, глянула на нього й каже: «І ти був з цим Назарянином — Ісусом!» Але він відрікся, кажучи: «Я не знаю і не розумію, що ти говориш!» І вийшов геть у переддвір’я. І тут заспівав півень. Служниця, побачивши його, знову почала говорити присутнім: «Оцей — один з них!» Він знову відрікся. Невдовзі присутні почали говорити Петрові: «Справді, ти з них, бо ти ж — галілеянин». А він почав зарікатися і клястися: «Я не знаю цього чоловіка, про якого ви говорите!» І тут же вдруге заспівав півень. І згадав Петро слово, яке йому сказав Ісус: «Перш ніж півень двічі заспіває, ти тричі зречешся Мене!» І він почав плакати.

Рано-вранці первосвященики зі старшими і книжниками, тобто всім синедріоном, вчинили раду; зв’язавши Ісуса, повели й передали Пилатові. І запитав Його Пилат: «Ти — Цар юдеїв?» А Він у відповідь мовив йому: «Сам кажеш!» А первосвященики дуже Його звинувачували. Пилат знову запитав Його, кажучи: «Ти нічого не відповідаєш? Дивись, як багато Тебе звинувачують!» Та Ісус більше нічого не відповідав, так що дивувався Пилат.

На кожне свято він відпускав їм одного в’язня, за якого просили. Був же один, котрий звався Вараввою, ув’язнений з бунтівниками, які під час заколоту вчинили вбивство. Натовп встав і став просити того, що робив для них і раніше. Пилат у відповідь сказав їм: «Чи хочете, щоб я відпустив вам Царя юдеїв?» Тому що він знав, що через заздрощі первосвященики Його видали. Первосвященики ж підбурили юрбу, щоби краще відпустив їм Варавву. Пилат знову сказав їм у відповідь: «То що хочете, щоб я вчинив з Царем юдеїв?» Вони ж знову закричали: «Розіпни Його!» А Пилат запитав їх: «Яке ж зло Він вчинив?» Та вони ще сильніше закричали: «Розіпни Його!» І Пилат, бажаючи догодити натовпу, відпустив їм Варавву, а Ісуса після бичування видав на розп’яття.

Воїни повели Його до середини двору, тобто в преторій, і скликали всю когорту. Зодягли Його в пурпурний плащ, поклали на Нього сплетеного тернового вінка і почали вітати Його: «Радій, Царю юдеїв!» Били Його по голові тростиною, плювали на Нього і, падаючи на коліна, поклонялися Йому. А коли наглумилися над Ним, скинули з Нього пурпурний плащ і зодягли в Його одяг. І повели, щоб розіп’яти Його. Примусили одного перехожого — Симона Киринеянина, який повертався з поля, батька Олександра та Руфа, взяти Його хрест. Привели Його на Голгофу, місце, що в перекладі означає Череповище. Давали Йому вино зі смирною, але Він не взяв. І розіп’яли Його, і розділили Його одяг, кидаючи жереб на нього, хто що візьме. Була третя година, як розіп’яли Його. І був виконаний такий напис Його провини: «Цар юдеїв». З Ним розіп’яли двох розбійників: одного праворуч, а другого ліворуч від Нього. Перехожі лихословили Його, похитуючи своїми головами й кажучи: «Овва, Ти, котрий руйнуєш храм і за три дні відбудовуєш! Спаси себе самого — зійди з хреста!» Так само й первосвященики між собою говорили й глузували разом із книжниками: «Інших спасав, а себе не може спасти! Христос, Цар Ізраїлю, нехай зійде тепер з хреста, щоб ми побачили і повірили». Також і розп’яті з Ним дорікали Йому.

Коли настала шоста година, темрява оповила всю землю — до дев’ятої години. А о дев’ятій годині Ісус закричав гучним голосом: «Елої, Елої, лемá савахтáні?», що означає в перекладі: «Боже мій, Боже мій, чому ти Мене покинув?» Деякі з тих, які там стояли, почувши те, казали: «Дивися, Іллю кличе!» А один, побігши, наповнив губку оцтом, настромив її на тростину і подавав Йому пити, примовляючи: «Чекайте, подивимося, чи прийде Ілля Його зняти!» Ісус же, голосно скрикнувши, віддав духа.

І завіса в храмі роздерлася надвоє — згори додолу. Сотник, який стояв напроти Нього, побачивши, як Він віддав духа, промовив: «Справді, ця людина була Божим Сином!» Були і жінки, які здалека дивилися: між ними — Марія Магдалина, Марія — мати Якова молодшого, Йосієва мати і Соломія. Коли Він був у Галілеї, вони ходили за Ним і прислуговували Йому; і було багато інших, які піднялися з Ним до Єрусалима. 

Коли настав вечір, а був День приготування, який є перед суботою, — прийшов Йосиф з Ариматеї, — визначний радник, який сам очікував Божого Царства, — наважившись, він пішов до Пилата й попросив тіло Ісуса. Пилат здивувався, що Він уже помер; викликавши сотника, запитав його, чи давно помер. Довідавшись від сотника, дав тіло Йосифові. Той купив полотно, зняв Його тіло, обгорнув полотном і поклав Його до гробниці, яка була висічена в скелі, і до входу в гробницю привалив камінь. Марія Магдалина і Марія, Йосієва мати, дивилися, де Його поховали.

Мк 14,1 – 15,47

Який образ виникає у твоїй уяві при слові «царювання»? Пишно вбрані середньовічні королі та королеви на золотих тронах? Ґламурні представники сучасних королівських сімей?

Як потомок Давида, Ісус походить із царського роду земних правителів. Як Син Божий, Він є Царем Всесвіту. Але подивись, як із Ним поводяться. Натовп засуджує Його на смерть (див. Мк 15, 9.12). Солдати, насміхаючись, знущаються з Нього (див. Мк 15, 16-20). Знаходяться й ті, хто спокушає Його зійти з хреста та врятувати себе (див. Мк 15, 29-32).

Але саме так виглядає виконання Божої волі: Володар Всесвіту принижує себе та приймає подобу раба (див. Флп 2, 7). Цар в’їжджає до Єрусалиму не на розкішній колісниці, а на віслюку (див. Мк 11, 1-7). Він покірно приймає зневаги, знущання, бичування та жорстоку смерть, щоби спасти свій народ.

Переживаючи Великий тиждень, роздумуй про те, що являє собою влада Христа. Сьогодні Він сидить праворуч Отця, царюючи в славі. Але Ісус Христос — той самий Слуга, який так полюбив тебе, що віддав своє життя на хресті. Він любить тебе і готовий пробачити кожен твій гріх.

Так виглядає шлях царювання Христа, а заразом і твій, тому що завдяки Його смерті й воскресінню ти прищеплений до Божої сім’ї. І завдяки благодаті, яку Ісус отримав для тебе, ти так само, як і Він, маєш жити відповідно до цього царського покликання: в любові та служінні, віддаючи своє життя за Його народ. Тож, ідучи цим шляхом, пам’ятай, що на тебе чекає «вінок справедливості», як і на всіх, хто служить у Христовім Царстві (2Тим 4, 8).

«Господи, Ти мій Цар. Дякую, що задля мене Ти, як царські шати, прийняв Голгофський хрест і вчинив його знаряддям спасіння. Навчи мене щоденно служити Тобі ».

Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.

Щодня о 9.00 год. з каплиці Отців Маріянів у Харкові транслюється Служба Божа. Трансляцію дивіться на YouTube-каналі журналу «Слово між нами»