Семінарія Пресвятого Серця Ісуса, місце навчання і формації майбутніх священників Київсько-Житомирської дієцезії, була евакуйована наприкінці лютого на Хмельниччину.
Після звільнення території Київської області від військ окупанта настав час також і семінарії повертатися у свої стіни. Але тепер клопіт у тому, що там залишилися трохи не самі стіни… Ті, хто прийшов «звільняти Україну від нацистів», заодно «звільнили» семінарію від усього, що можна було вивезти. На минулому тижні, у вівторок 5 квітня, на території семінарії, у вцілілій каплиці, було відслужено першу за ці тижні війни Святу Месу.
Тепер же отці та диякони повернулися до дому, що був їхнім. Але вони мало що застали доброго. Про реалії нинішнього буття підкиївської семінарії написав у себе на Фейсбуку єпископ Віталій Кривицький.
«Два дні, як ми повернулися до нашої семінарії у Ворзелі.
Її вигляд викликає смуток; але тішить, що всі залишилися живими. Евакуація була необхідною.
Семінарія завжди була гостинною, але цього разу до неї прийшли не з миром. Мародери важкою технікою вибили ворота, щоб заїхати всередину — і не виїхати з порожніми руками.
Вивезли фактично все, що можна продати. Від кондиціонерів, пральних машин, комп’ютерів, роутерів, кухонного обладнання — аж до старих кросівок отця-ректора, в яких він полюбляв бігати. Останнє навряд чи продадуть, але о. Руслану від цього легше не буде, так само як іншим священникам та семінаристам, які втратили багато особистих речей. Викрадено також деякі літургійні речі, у тому числі пам’яткову чашу зі Святої Меси, яку очолював св. Йоан Павло ІІ у 2001 році на «Чайці», та монстранцію.
Варвари пошкодили декілька автомобілів, проте вони на ходу. Деякі приміщення пошкодженні вибухами, але ми дякуємо Всемогутньому Богу, що зберіг нашу Alma Mater від більшого руйнування.
Потрібен час, щоб життя в семінарії відновилося. Немає води, світла, газу. До холодних будиночків уже повернулися ректор, духовний отець, диякони. Прибула група доброзичливих чоловіків, які погодилися розділити ці спартанські умови та допомогти реанімувати семінарію якнайшвидше. Щиро дякую всім вам за відвагу та жертовність!
До семінарії вже приходять місцеві люди, які потребують допомоги. Дякую за декілька транспортів із гуманітарним вантажем, які вже відрядив наш дієцезіальний Карітас.
У Вербну неділю всі грошові збірки в наших парафіях традиційно скеровуються на утримання дієцезіальної семінарії. Наперед щиро дякую кожному за будь-яку пожертву! Кошти нам будуть потрібні, щоб відремонтувати приміщення та реанімувати життя семінарії, для блага Церкви. Бо ж в Україні, яка буде відбудовуватися після війни, будуть потрібні також і духовні провідники – священники. Моліться, щоб Господь покликав тих, кого обрав собі для особливого служіння.»
фінансово.
Щиро дякуємо!
