У вівторок 5 квітня 2022 р. у Ворзелі, де розташовується Вища духовна семінарія Пресвятого Серця Ісуса, вперше за тижні війни була звершена Служба Божа.
Приємною новиною стало те, що, попри активні бойові дії та окупацію, семінарія і храм, які стояли порожніми, залишилися цілими. CREDO розмовляє з сестрою Францискою Туманевич, яка координує логістичну роботу «Карітас-Спес Житомир», про те, що зараз відбувається у Ворзелі.
— Вчора ми спакували 300 продуктових наборів для людей, які постраждали від війни. У нас не було якогось чіткого плану; ми не знали, що там на нас чекає. Спочатку ми мали їхати в Бучу, але виявилося, що туди вже поїхали волонтери; тому ми вирішили поїхати до семінарії, щоб побачити, що там і як.
Коли ми приїхали до Ворзеля — побачили, що ворота і всі двері семінарії відчинені. Там уже перебували місцеві військові та хлопець-міністрант, який наглядав за семінарією. Зайти туди можна було без проблем. Кілька тижнів семінарія стояла повністю порожня — ми говорили, що в цей час там були тільки архієпископ Петро Мальчук і сестра Марта Рик [поховані на території семінарії], і вони чудово впоралися з обов’язком охороняти семінарію: попри те, що храм був відкритий, все залишилося ціле, ми не побачили слідів мародерства. Так, було помітно, що туди заходили, що у кімнатах кліриків щось шукали, шафи у сакристіях були відкриті, — але ознак руйнування і мародерства не було видно. Були вибиті вікна і пошкоджений паркан — але це сталося внаслідок вибухів під час бойових дій. Очевидно, Бог зберіг семінарію, і вже завтра туди повертаються господарі: приїдуть двоє священників, які будуть там заново обживатися.
Ворзель не так сильно постраждав — порівняно з Бучею можна сказати, що місто взагалі ціле. Але зараз там немає ні світла, ні газу, ні води. Люди робили собі імпровізовані пристосування з залізяк і двох цеглин, на яких готували їжу, а серед потреб, про які вони особливо просять, — звичайний туалетний папір. До нас підходила бабуся, яка скаржилася, що родичі не знають, де вона і що з нею, бо в неї розрядився телефон, — і ми зрозуміли, що мусимо завезти їм туди павербанки.
Коли ми їхали Ворзелем, то зупинялись і казали людям: ми привезли харчі, підходьте. І що мене вразило — багато хто казав: знаєте, у нас усе є, а от там далі, у приватних секторах, у людей нічого немає, їдьте туди. Це при тому, що їм усім там дуже важко — навіть зараз, коли я про це говорю, мені хочеться плакати.
Коли ми доїхали до семінарії, туди почали потроху сходитися люди — ті, хто протягом цього часу жив у холодних підвалах. Ми зайшли до храму, і в цей час по їжу до нас прийшли місцеві жіночки. Ми запропонували їм: якщо хочете, можете залишитися на Службу Божу. Месу відслужив отець Віталій Умінський, директор Карітас-Спес Київсько-Житомирської дієцезії. Крім нас, тих, хто приїхав з отцем, на Службі були присутні, здається, шість місцевих жінок — вони не католички, тільки одна сказала, що колись у дитинстві приходила в місцеву капличку. Вони не приступали до Причастя, але після Меси підходили і казали: «Нам так добре, так спокійно на душі!» Вже потім вони брали у нас допомогу — просили про елементарні речі, такі як засоби жіночої гігієни або найпростіші харчі, — і при цьому, знову ж, згадували про потреби своїх сусідів, яким іще важче.
Через паркан від семінарії, в якомусь металевому вагончику без будь-яких зручностей, живе жінка з чотирирічною дитиною, хворою на ДЦП — вона була сторожем, наглядала за територією семінарії. Жінка розповіла, що вони жили у двоповерховому будинку, але перебралися сюди, бо тут є пічка-буржуйка, яку роздобули у місцевих п’яниць. Сьогодні ми спакували коробку солодощів спеціально для її сина, бо хочеться принести цій хворій дитині хоч якусь радість.
Взагалі тут по селах залишилося багато дітей — я думала, що всі повиїжджали, але насправді їх тут повно. Після завершення Служби ми поїхали далі, селами Вишгородського району. Що дуже тішить — у кожному селі ми зустрічали машини з волонтерами, які привозять допомогу. Як тільки рускіє пішли, люди почали отримувати їжу. У самому Ворзелі вже відкрилася пекарня, починають працювати магазини, їхні власники роздають людям те, чого ті потребують, тобто солідарність між людьми зараз просто величезна.
Фото: Caritas – Spes Zhytomyr
фінансово.
Щиро дякуємо!
