У п’ятницю, після жорстоких обстрілів російськими окупантами, єпископ Київсько-Житомирської дієцезії ухвалив рішення про евакуацію семінарії Пресвятого Серця у Ворзелі на Хмельниччину, до семінарії Святого Духа, що в Городку.
Ректор семінарії о. Віктор Білоус розповів для CREDO про те, як місцева спільнота прийняла семінаристів, та про їхнє співіснування умовах війни.
— Коли почали бомбити Гостомель, Бучу і Ворзель, то наступного дня єпископ Віталій Кривицький вирішив евакуювати семінарію Пресвятого Серця. На його прохання відгукнувся єпископ Леон Дубравський — він дав нам вказівку прийняти у себе семінаристів із Ворзеля. Увечері 25-го лютого ті, хто перебував у Ворзелі, вже приїхали до нас. Це саме той час, коли семінаристи з’їжджаються з різних місць, де проходили зимову практику. Першими приїхали ректор, віцеректор і четверо семінаристів. Протягом наступних днів доїжджали ще семінаристи з різних міст. Сьогодні приїхав уже дев’ятий; ще один, можливо, приїде з Житомира. Двоє семінаристів зараз перебувають там, звідки дуже складно виїхати: у Черкасах та Первомайську.
Ми одразу включили прибулих семінаристів у свою семінарійну спільноту. Вони живуть разом із нашими семінаристами в одних кімнатах, ходять разом на молитви і трапези, чергують і прибирають — тобто ворзельська семінарія фактично повністю інтегрувалася у нашу діяльність.
В нашому регіоні, слава Богу, зараз спокійно. Це — велике Боже благословення для нас, ми молимося, і сподіваємося, що так буде й надалі. Але хочу підкреслити, що семінарії завжди продовжували свою роботу під час війн. Наприклад, наш єпископ Ольшанський, вже Слуга Божий, який вступив до семінарії 1938 року, у 1942 році, під час Другої світової війни, закінчив навчання у Львові, а 1946 року був висвячений. Це нормальна світова практика: під час війн семінарії функціонують або відкрито, якщо є така змога, або ж переходять у підпільний режим — і теж продовжують свою діяльність. Тому що війна для священників починається після закінчення безпосередніх воєнних дій: війна за людські душі, за психіку, за духовний супровід. Дай Боже, щоб ця війна якнайшвидше закінчилася; але для семінаристів, наших майбутніх священників, вона тільки розпочнеться. Це — наша місія, і дай Боже, щоб усі ці хлопці дійшли до священства.
Щойно лунає сигнал тривоги і ми збираємось у бомбосховищі, то одразу починаємо молитися: Розарій, Коронку до Божого Милосердя, різні літанії та всі молитви, які знаємо. Мушу сказати, що це спільне перебування у підвалах дуже сильно єднає. Так можна більше пізнати себе та інших і духовно об’єднатися більше, ніж це було раніше, у звичайних умовах. Тримайтеся, ми молимося за вас, дуже багато молимося! Нехай Бог благословить!
Фото: Семінарія Пресвятого Серця Ісуса у Ворзелі
фінансово.
Щиро дякуємо!
