Здається, що історія нічого не навчила людство. Вистачить подивитися на те, що до нас доходить щодня з фронту війни в Україні, на жахіття, що там викриваються, — каже Ліліана Сегре.
Вона — одна з останніх ще живих жертв Голокосту, мешкає в Італії. Зараз їй 91 рік. Коли їй було 14, Ліліана потрапила до табору Аушвіц (Освенцім). Урятувалася «випадково». Залишилась єдиною, хто вижив, з усієї сім’ї. В Італії повсюди знана як свідок Шоа, Катастрофи (так євреї називають винищення свого народу під час Другої світової). Два роки тому, з огляду на вік, Ліліана Сегре перестала публічно виступати. Тепер, однак, вона захотіла ще раз оповісти про свою долю, причому саме для ватиканських медіа, повідомляє Vatican News.
Сегре зізнається: те, що діється в Україні, наповнює її песимізмом. «Людина людині вовк» — виглядає на неминучість, каже вона в розмові з головним редактором «L’Osservatore Romano».
«Однак із невеличкою надією, що сказати — насправді крихітною надією, я роблю те, що вважаю за слушне. Я розповідаю. В нас немає вибору. Я — одна з останніх», — каже Ліліана. Раніше, зізнається жінка, її вже непокоїло те, що сталося з пам’яттю про геноцид вірмен. Виявляється, що через сто років після геноциду про нього перестають пам’ятати. «Звідси й мій песимізм щодо Голокосту», — додає вона.
Ліліана Сегре визнає, що збереження пам’яті про винищення євреїв вона зробила своєю місією тільки доживши за 60 років. Вона старається говорити про це насамперед молоді. Дорослі, представники повоєнних поколінь в Італії, «підвели». Вони здаються байдужими. Вони пройшли через життя, не зрозумівши історії. «Достатньо глянути на тих, хто нас представляє. Їм важливо тільки заробити, справити гарне враження, мати знайомства».
Італійська жертва Голокосту розповідає, що під час зустрічі з молоддю вона завжди старається переконати їх, щоб вибирали життя, щоб не були байдужими. «Я не передавала їм ненависть або прагнення помсти», — запевняє Ліліана, хоч і визнає, що сама донині не може простити того, що спіткало мільйони людей, її та всю сім’ю, за винятком одного дядька, який зумів виїхати. «Мені прикро, я б хотіла вибачити, але не можу», — каже 91-річна жінка, і в розмові з ватиканськими медіями додає, що сама вона — атеїстка. Її чоловік був католик, а свекруха — францисканською терціаркою. «Після її смерті він зберіг цю дитячу віру, вона, певно, найкраща, і завжди казав мені: ти віри не маєш, то я буду молитися за тебе. Можливо, він і зараз за мене молиться», — каже Ліліана Сегре, згадуючи чоловіка, який помер 15 років тому.
Підкреслюючи, що вона покладає надію на молоде покоління, Ліліана, однак, визнає, що й воно викликає її побоювання. Молодь сьогодні самотня і беззахисна. Завжди з телефонами, шукає в них усіх відповідей і розв’язань. Це загрожує почуттям самодостатності, яке, своєю чергою, може провадити до байдужості. Стара жінка переймається, що людей уже ніщо не єднає по-справжньому, ні політика, ні релігія.
фінансово.
Щиро дякуємо!
