На Стрітення стрічаються брати і сестри, які 2 лютого відзначають своє особливе свято — День богопосвячених осіб.
В Кам’янець-Подільській дієцезії святкування організували у двох місцях — у Хмельницькому і в Тиврові.
— Цьогоріч зустріч для богопосвячених осіб — як і минулого року — була окремо для Хмельницької та Вінницької областей, — розповів для CREDO о. Юзеф Кшишиха MS, головний організатор святкувань. — У Хмельницькому відзначення провели в отців-мар’янів, а в Тиврові — у облатів.
Фото зі святкування в Хмельницькому — о. Юзефа Кшишихи.
Такі зустрічі завжди розпочинаються адорацією Пресвятих Дарів. Ми молилися Розарій, роздуми для якого підготували сестри-лоретанки. Після адорації (під час якої була можливість сповіді) була конференція, яку виголосив о. Антон Літвінов ОМІ з Гнівані. Вислухавши конференцію, учасники могли в малих групах поговорити про своє життя, досвід, обговорити якісь факти, пережиті протягом цього останнього року. Це теж допомагає відкрити серце на Бога.
Святу Месу очолив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович. Проповідь же виголошували різні учасники: у Хмельницькому — о. Кшиштоф, францисканець із Мацьковець, а в Тиврові — брат Юзеф, капуцин із Вінниці.
Зустріч у Тиврові. Фото з Тиврова — Луїс Ґонсалвес
Про конференцію та головну думку Дня богопосвяченого життя для CREDO коротко розповів о. Іван Дяків, який душпастирює у Браїлові:
— Нам була представлена тема «криниці Якова». Богопосвячені особи — це ті, які перебувають при криниці й копають її глибше, до глибинних джерел, незалежно від того, «хочеться» чи «не хочеться». Посвяченість виводить поза цей рівень. Ми маємо витривало «копати вглиб». А зустріч Господа Ісуса з самарянкою при криниці Якова — у найбільш спекотну пору дня, коли там нікого не було, — показує, що багато хто може у важкий момент свого життя відійти від криниці, віддалитися від джерела води. Однак самарянка прийшла, Ісус зустрів її, коли вона прийшла до криниці.
У програмі Дня богопосвячених була Коронка до Божого Милосердя, у відповідну годину, «а після Коронки вдалося поколядувати», додає о. Кшиштоф. Справді, на Стрітення — востаннє вже цього року — як було не поспівати разом колядки? Тим більше коли на агапі колядували семінаристи з Неокатехуменальної дороги.
В обох зустрічах взяли участь приблизно по 50 осіб. У Тиврові було більше священників, ніж у Хмельницькому. Раніше, каже організатор, таке святкування було спільним, але все ж таки декому складно доїхати на більшу відстань. А друга причина «розділеного» святкування — та, що є можливість влаштувати зустріч у великих домах, де є монахи (мар’яни і облати, відповідно). Для богопосвячених це завжди «як удома», а не просто визначене місце в якомусь храмі.
Рік тому учасників було менше — через ковід і почасти погану погоду. Але цього року, парадоксально, загальна небезпека для всієї країни — від балістичних ракет не сховаєшся ні в якому конкретному місці — додала бажання нормалізувати життя і свята. Частина богопосвячених виїхала, з огляду на воєнні дії, «але більша частина залишилася», — каже о. Юзеф. Материнські спільноти покликали своїх назад у Польщу, в безпечне місце, але ті, хто походить з України, залишилися. Отже, також і цей момент показує, як Церква розвилася і зросла за минулі десятиліття. Загалом у дієцезії, зазначив о. Юзеф Кшишиха MS, загалом близько 60 священників і сестер-черниць мають польське походження; кількість покликань з України збільшилася.
— Такі зустрічі говорять про те, що життя, присвячене Богу, нагадують про Небо. Кожне монаше чи чернече життя може нам нагадати, що Небо може бути вже тут, на землі. Воно починається у молитві й братерській спільноті. У богопосвяченому житті йдеться про те, щоб менше звертати увагу на матеріальні сторони буття, а більше — на служіння людям.
Фото: Луїс Ґонсалвес
фінансово.
Щиро дякуємо!
