Папа: сповідь — це не трибунал, а Божі обійми

Під час нинішнього покаянного богослужіння Папа Франциск поділився думками про те, що віддаляє і що наближає нас до Бога. Зустріч з Господом у сповідальниці – це «свято, що зцілює серце та дарує мир», наголошує Святіший Отець.

«Господь приходить до нас, коли ми віддаляємося від нашого самовпевненого “я”», – наголосив Папа Франциск, проповідуючи під час покаянного богослужіння, яке він у п’ятницю, 17 березня 2023 р., очолив на римській парафії Санта-Марія-делле-Ґраціє-аль-Тріонфале в рамках ініціативи «24 години для Господа». Під час цього богослужіння він особисто висповідав кількох парафіян. Про це повідомляє Vatican News.

Жебраки благодаті

«А те, що було мені зиском, з-за Христа я вважав за втрату», – писав святий Павло у Посланні до Филип’ян. Коментуючи ці слова на початку проповіді, Святіший Отець зазначив, що апостол не говорить про матеріальні речі, але про «релігійні багатства». Адже він був побожним і ревним у дотриманні старозавітного закону, але зрікся цього, щоби «Христа придбати». «Той, хто надто багатий собою та власною релігійною “віртуозністю”, вважає себе праведним і кращим від інших», – зазначив Папа, додаючи, що така людина «вдовольняється тим, що зберегла видиме». «Такий почувається на місці, але через це не може вивільнити місце для Бога, бо не відчуває потреби в Ньому», – додав він, пояснюючи, що «місце Бога така особа займає своїм “я”, і навіть якщо проказує молитви та сповняє священні чинності, то не веде по-справжньому діалог із Господом». Ось чому Святе Письмо повчає, що «молитва вбогого пробиває хмари», бо тільки вбогий духом, той, хто «відчуває потребу спасіння та почувається жебраком благодаті», стає перед Богом «без хвальби, без претензій, без самовпевненості: нічого не має, а тому знаходить усе, бо знайшов Господа».

Дві постави

Зрозуміти це, як зазначив далі Святіший Отець, допомагає притча про фарисея і митаря, двох чоловіків, які прийшли у храм молитися. І вже їхня постава промовляє до нас: перший впевнено стоїть на ногах, з піднесеною головою, а митар – став здалека, не наважуючись підняти очі до неба. Формально молитва фарисея – «бездоганна», бо ззовні бачимо «побожного чоловіка», який однак, «замість відкритися Богові, приносячи Йому правду серця, маскує в лицемірстві свою слабкість». Натомість інший тримається здалеку, але саме ця віддаленість, яка «виявляє його гріховність перед обличчям святості Бога», є тим, що дарує йому «досвід благословенних і милосердних обіймів Отця». «Бог може досягнути до нього, бо залишаючись здаля, цей чоловік звільняє для Нього місце», – сказав Папа, додаючи, що це справджується також і в стосунках між людьми, де «справжній діалог існує тоді, коли вміємо берегти здоровий простір між нами та іншими».

Сповідь, що скорочує відстань

«Браття і сестри, сьогодні кожен з нас зробімо іспит сумління, бо фарисей і митар живуть усередині кожного з нас. Не ховаймося за лицемірством зовнішнього, але з довір’ям вручімо Господньому милосердю наші темні сторони, наші помилки», – заохотив Святіший Отець, закликаючи під час сповіді поводитися як митар, визнати віддаль, «яка відокремлює нас від того, що Бог замислив для нашого життя і того, чим ми насправді є кожного дня». Бо саме в цей момент «Господь наближається, скорочує віддаль і ставить нас на ноги», коли почуваємося нагими, «Він одягає нас у святковий одяг». «Цим є і повинно бути Таїнство Примирення: святковою зустріччю, що оздоровляє серце та залишає внутрішній мир, не людським трибуналом, якого потрібно боятися, а Божественними обіймами, які повинні втішати», – сказав Папа.