Книга Рут, здається пропонує нам зануритись у розповідь про життя однієї маловідомої родини. Проте уважний читач зможе відкрити в цій нібито звичайній розповіді одну непересічну історію. Історію, відлуння якої живе й по сьогодні.
Натхненний автор цієї книги спеціально вибирає історію звичайної сім’ї — на противагу до інших історичних книг Старого Завіту, які розповідають про відомих пророків і царів. Бог вершить історію спасіння не так у палацах, як у житті звичайних людей. Це підтвердило також земне життя Ісуса.
Одна юдейська родина залишає свій край, щоби шукати кращої долі деінде. Як же це актуально й сьогодні!.. Проте для автора книги ця подорож — зрада. Ці євреї залишили свою спадщину, Вибрану землю, й пішли до землі чужих богів. За це рішення всі чоловіки цієї родини поплатились життям. Вони втікали від земного голоду, проте їх спіткав голод духовний. Їхня смерть має символічний вимір: їхні вчинки не записані в історію спасіння, а після них залишаються тільки імена, як напис на надгробному камені.
За давнім східним звичаєм жінка, що походила з іншого народу, через шлюб із чоловіком входила до складу його народу, приймала його релігію і традиції. Після смерті чоловіка вона могла повернутися до свого народу — і майже завжди це робила. Жінка поверталась до своєї родини, яка могла подбати про неї. За східною традицією, жінки не повинні були працювати й заробляти гроші. Їхнім завданням було старання про власний дім та дітей. Вдова в чужому краю була приречена на марне існування, небезпеку та жебракування.
Рут не хоче повертатися до свого народу, бо, як каже автор цієї розповіді, вона «почувається вдома» лише серед Вибраного народу, коли поклоняється істинному Богу. Окрім цього, добра жінка не хоче покинути на самоті іншу вдову — свою літню свекруху.
Ноемінь разом із Рут повертаються до Віфлеєма. Це повернення також має символічне значення, бо Віфлеєм у перекладі з давньоєврейської означає «дім хліба».
Кожен з нас залишає своє комфортне помешкання, щоби прийти у «дім Божого хліба».
Деякі богослови стверджують, що це оповідання зі Старого Завіту стало прообразом притчі Ісуса про марнотратного сина.
Історія цих звичайних людей, увічнена в Біблії, нагадує і нам, що незалежно від того, по яких чужих країнах нас розкидали доля та наша людська слабкість, ми завжди маємо справжній дім, де на нас чекають. Той Дім, де немає голоду — голоду любові.
о. Роман Крат
фінансово.
Щиро дякуємо!
