2 січня ми згадуємо святих Василія Великого та Григорія з Назіанзу, єпископів і Вчителів Церкви.
Ці двоє зараховані до короткого списку т. зв. Чотирьох Великих Отців і Вчителів Східної Церкви — святих, чий вплив на розвиток християнського вчення складно переоцінити.
Ми їм завдячуємо
Святий Василій Великий народився близько 330 року в Кесареї Каппадокійській (нині Кайсері, місто в Туреччині), й там само помер 1 січня 379 року. Його реліквії є в Брюгге (Бельгія), Амальфі та Венеції (Італія). Він — покровитель східного монастицизму та ордену василіян.
370 року він став єпископом Кесареї і протягом заледве кількох років керування дієцезією став одним із найвидатніших єпископів IV століття. Непоступливий у боротьбі з єресями, він водночас був талановитим організатором церковного та суспільного життя (зокрема, саме Василій Великий першим в історії заснував дитячий притулок та лікарню!). Монахи східної гілки християнства донині живуть за його уставом), також св. Василій вважається одним із творців східної літургії (разом зі св. Йоаном Золотоустим). У численних творах та листах він залишив нам точний виклад християнської віри. З огляду на глибокі знання й великий авторитет його стали називати Великим. Також св. Василія називають «Світилом Церкви» та «Співцем Святого Духа»: саме він, одним із перших християнських богословів, присвятив Третій Особі Божій особливий і дуже важливий для католицької віри твір. Також саме св. Василію ми завдячуємо запровадженням у літургію т. зв. малої доксології в її новому звучанні: «Слава Отцю і Сину і Святому Духові».
Святий Григорій прийшов на світ близько 330 року в Каппадокії, у Назіанзі (потім — Ненізі в Туреччині; зараз це селище Беркалар). Там також помер 25 січня 389 або 390 року. Його реліквії є в Константинополі (нині — Стамбул, Туреччина) і в Римі.
Григорій Назіанзин був родичем і ровесником Василія. Після навчання він деякий час провів у пустелі. 361 року прийняв священницькі свячення, а через 11 років — єпископські. Найбільше прославився як богослов. Саме так і був названий в історії, за свої проповіді про Пресвяту Трійцю та божественність Святого Духа (380 р.). Григорій Богослов також вважається найвидатнішим християнським поетом, покровителем поетів, і першим великим представником християнського гуманізму.
Живий приклад
А крім прикладу служіння Богу і Церкві та великих поетичних і теологічних творів, святі Василій і Григорій залишили нам прекрасний приклад християнської дружби. Саме вона стала вирішальним чинником у тому, що їхнє свято відзначають разом.
Григорій з Назіанзу, Слово 43 (уривок):
«Заздрості між нами жодної не було, а суперництво ми сприймали серйозно. Боролись же обоє не за те, хто матиме першість, але хто має другому поступитися, щоби кожен з нас славу другого вважав своєю. Могло здаватися, що ми двоє маємо одну душу, яка підтримує два тіла (…), бо в обох нас була одна мета: ми плекали чесноти, життя для майбутньої надії та відірваність від світу цього, ще перш ніж ми з нього відійдемо. Задивлені в цю мету, ми керували своїм життям відповідно до неї (…), і якщо це не великі слова, то ми були один для одного взірцем і нормою, за допомогою яких розрізняють добро і зло.
Тож хоча інші мають різні імена, чи то по батькові, чи власні, від своїх професій або вчинків, то ми вважали за велику честь і велике ім’я зватися християнами».
Чи дружба Григорія і Василія була аж такою ідеальною, що не мала жодних недоліків? Зовсім ні! Адже друзі відрізнялися не лише темпераментом, але й баченням Церкви та методами виконання своїх служінь. Попри ці відмінності, а також напруження, що з’являлися між ними час від часу, їхня дружба повсюди визнана зразком і належить до канону людських дружніх стосунків.
Разом легше йти до Неба
Описуючи свою дружбу з Василієм, св. Григорій згадував, що вона їм допомагала осягати чесноти і святість. Чи їм без неї було би складніше? Богослов із Назіанзу про це не роздумував. Але нам сучасники не побояться сказати, що «самотній завжди перебуває в поганому товаристві», бо його легше обсідають злі думки, сум і пригнічення. Отож здається, що людина має потребу мати друга — не лише для того, щоби «смуток, із ним розділений, ставав наполовину меншим, а радість — удвічі більшою», але також і для того, щоб легше було дійти до Неба.
Цього нас вчить приклад Каппадокійські Отці, а століттями пізніше — і св. Йоан Марія Віанней, який колись щиро зізнався: «Трохи дружби — ось усе, що мені потрібно».
На жаль, супермаркетів із друзями не буває, і щоби знайти хорошу дружбу, потрібно докласти зусиль, шукати, молитися. Тож просімо за заступництвом святих Григорія і Василія, з якими входимо в черговий новий рік, щоби він дав нам зустріти нових друзів, а давні друзі щоб нас не підвели…
Переклад CREDO за: о. Аркадіуш Ноцонь, Opoka