Кликати і шукати Ісуса

Роздуми над Божим Словом на четвер VIII Звичайного тижня, рік ІІ

Коли двоє людей загубили одне одного — наприклад, у великому місті серед галасливої юрби, — то знайтися їм непросто, навіть якщо вони мають мобільні телефони. Тоді найкращим буде домовитися, щоб один із тих, хто загубився, почекав на якомусь примітному місці, наприклад — біля фонтану, пам’ятника чи поруч із яскравим рекламним плакатом, а інший має шукати вже цей орієнтир.

Коли сліпий Вартимей починає кликати: «Сину Давида, Ісусе, помилуй мене!» — то здається, що Ісус діє саме за цією логікою: «Ісус, стоячи на місці, сказав: “Покличте його!”»

Ісус дуже уважно і трепетно ставиться до того, коли ми кличемо Його на ім’я; Він дуже хоче, щоб ми не загубили Його серед шуму нашої буденності, Він стоїть і чекає на нас, поки ми не прийдемо до Нього. Коли ж ми Його покликали, то повинні шукати знаків Його присутності в нашому житті, бути уважними до того, як Він проявляє свою любов до нас чи до наших близьких. Якщо ти Його покликав, будь певний: Він чекає, щоб ти Його знайшов.

Підійти до Нього — значить виявити смирення перед Ним. Вартимей називає Його Сином Давида, тобто визнає Його царську владу. Відтак він може лише просити Господа про можливість підійти до Нього і сподіватися на милість, що Цар його покличе. Ісус Христос проявляє милість до Вартимея, кажучи, щоб той наблизився. 

Можливо саме тому Східна Церква прийняла молитву сліпого Вартимея як основу Ісусової молитви*. Вона нагадує нам три головні речі, які ми легко забуваємо, коли молимось. 

Перше: ми перед Господом завжди є тільки жебраками Його благодатей. Ми не маємо нічого такого, що саме по собі могло б заслужити визнання Богом нас як гідних спілкуватися з Ним. Проте Він перший виявляє нам свою милість. Оскільки Він є Бог — а отже, Його любов досконала, — то Він завжди, і фактично безумовно, уділяє нам свої милості. Через те, що ми їх отримуємо завжди, вони не перестають бути милостями, а ми не перестаємо бути жебраками Його благодатей. Ми просто звикаємо до того, що Господь нібито «повинен» давати нам свої милості, й забуваємо, що насправді ми нічого з цього не заслужили, що всьому доброму в нас ми завдячуємо Богові, а самі від себе здатні тільки чинити зло. І це забування підштовхує нас у небезпечну гординю в стосунках із Богом. Молитва ж Вартимея допомагає знову і знову усвідомлювати велике Милосердя Бога і нашу власну порожнечу.

Друге: Ім’я Ісуса, значення якого — «Бог спасає»: якщо ми вимовляємо його у вірі та з надією, це змушує Ісуса зупинитися і слухати, про що ми Його просимо. 

Третє, чого нас вчить цей сліпець: коли ми просимо про щось у молитві, нам треба бути, з одного боку, наполегливими в цьому проханні, як Вартимей; але одночасно треба вміти чекати та прийняти те, що Господь може або не відразу відгукнутися на наше прохання, або взагалі не схотіти нам дати того, про що ми конкретно просили, — хоча напевно дасть нам те, що потрібне для спасіння.

Більш спасенним для нас є не отримувати всього, про що просимо, відразу, але зберігати надію та уповання на Господа, що Він напевно знає, що, як і коли зробити для нас. Від нас же Він очікує довіри. 

* Варто практикувати Ісусову молитву щоденно. Радять її повторювати не більше ніж 33 рази, поєднуючи з диханням: на вдих, спокійно півшепотом: «Ісусе, Сину Давида!» А на видих: «Помилуй мене грішного (грішну)». Як і кожна молитва, вона потребує піднесення нашого розуму й волі до Бога, а поєднання її з ритмом дихання допомагає молитися також усім нашим єством: душею і тілом.