Конституція Божого Царства

Роздуми над Божим Словом на понеділок Х Звичайного тижня, рік ІІ

Сьогодні чуємо в Євангелії урочисте проголошення Ісусом Христом — як кажуть деякі біблеїсти — «Конституції Божого Царства».

Коли читаємо перші слова блаженств, на думку може спасти запитання: чи справді головним законом або принципом Божого Царства є необхідність страждань — бути вбогим, тихим, засмученим, голодним, бути переслідуваним і зневаженим? Ми ж бо часто забуваємо про те, що хто по‑справжньому вірно виконує слова Ісуса Христа, той не може бути не переслідуваним, не зневаженим. Господь сказав: «Хто не бере свого хреста і не йде слідом за Мною, той недостойний Мене. Хто зберігає душу свою, той втратить її, а хто втратить душу свою заради Мене, той знайде її» (Мт 10, 34нн).

Не може бути не зневаженим від світу той, хто має чисте серце; не може бути не приниженим той, хто вбогим духом; а хто шукає справедливості — не може не плакати… Усі ці страждання йдуть разом із вірним наслідуванням Ісуса Христа. Якщо їх немає — то з моєю вірністю Христу напевно щось не так; я напевно пішов на компроміс із совістю і християнства в мені мало, а багато язичництва й ідолопоклонства. Проте не страждання є вирішальними в Заповідях блаженства. Ми не обираємо шлях страждання заради самого страждання. Ми обираємо дорогу життя, а на ній нам обов’язково трапляться ті чи інші страждання.

Одночасно в кожному з восьми Блаженств повторюється обітниця того, що ця людина буде щаслива в Небесному Царстві. Не горе, яке переживає людина в цьому світі, але довіра до Господа робить людину блаженною. Блаженство — це щастя, пов’язане не з насолодою, а саме з довірою до Бога. Людина шукає щастя і вона створена для щастя. Воля людини завжди скерована на те, щоби здобути щастя. Тож людина стає нещасливою або коли цього щастя здобути не може, або коли воно в кінцевому підсумку є лише жалюгідною подобою справжнього щастя.

Що стосується останнього, то світ, зранений гріхом, не може дати людині щастя. Він дає певні замінники, які є звичайними насолодами і задоволеннями, але діють дуже недовго, а далі — якщо людина не знаходить істинного щастя — лише поневолюють її та врешті-решт приводять до загибелі. Деякі земні «блаженства» — наприклад щастя сімейного життя, добробут, праця, яка дає людині задоволення і дозволяє їй розкрити свої таланти — це лише відблиск вічного щастя: самі по собі вони щастя не становлять. Якщо ж до земного щастя ставитись як до остаточної мети, то в кінцевому підсумку людина все одно зневіриться, зруйнує і своє життя, і життя близьких…

Натомість щастя вічного — яке єдине є правдивим і яке єдине може наповнити серце людини — ми не можемо осягнути самі. До того ж на землі ми його повністю не осягнемо ніколи і це може стати причиною розчарування. Саме тому Ісус проголошує нам Заповіді блаженства. Вони є знаками того, що мета нашого серця — дуже близько. Адже ці Заповіді кажуть нам, що ми близькі до Ісуса, коли вбогі духом: тобто коли знаємо, що нашого серця не наповнить жодне багатство цього світу. Ми близькі до Ісуса, якщо ми тихі в цьому світі — адже починаємо розуміти, що не насильство, а вірність Господу повертає справжню справедливість і мир. Якщо ми шукаємо насолоди в молитві, то будемо насправді чистими серцем: адже серце не буде порожнім — воно буде наповнене Богом, а отже, ніщо нечисте не зможе в нього увійти. 

Життя блаженствами — це життя, не тільки не позбавлене страждання; таке життя наче саме притягує певні страждання, але вони мають глибокий сенс, вони справді ведуть до щастя. Про це знають святі, які більше любили хрест, аніж спокійне безтурботне життя, бо саме хрест найсильніше єднав їх із Господом і до Нього найбільше уподібнював.

Є два запитання, які християнин щоденно має ставити собі, й вони рівнозначні за своєю суттю: чи я люблю Ісуса Христа? Чи я несу свій хрест?

У стражданнях марним буде зосереджуватися на самих стражданнях. Цілком розумним є докладати зусиль, щоб їх уникати чи зменшувати. Але попри все це, деякі страждання є знаком нашої приналежності до Христа, а втеча від них означає втечу від Христа. 

Самі ми не зможемо зносити такі страждання, як бідність, зневаги, приниження, сльози та болі — все те, що пережив і сам Христос, — якщо не будемо любити Його і якщо не будемо сповнені Його надприродною любов’ю. Ось суть блаженства: навіть зазнаючи утисків чи страждань, жити в цих утисках і стражданнях єдиною справжньою любов’ю — Божою, Христовою любов’ю. В тобі немає нічого того, що тебе відділяє від цієї любові; немає в тобі любові до світу, яка суперечить любові до Христа, до Бога (пор. 1Йн 2, 15).

Просімо Господа про дар надприродної любові до Нього, щоб найвищим щастям ми вважали бути саме з Ним і жити Його життям, а страждання не тільки не відлякували нас від прагнення йти за Ним, але й ставали причиною радості, що ми страждаємо за Його Ім’я (пор Діян 5, 41), ім’я Того, Кого ми любимо всім серцем, усім життям. Просімо про дар мудрості, щоб ми вміли розпізнавати в стражданні не тільки біль і муку, але й любов Христа, — і водночас уникали безглуздого страждання, яке походить із нашої глупоти й гріха. Просімо про дар мужності, щоб ми не піддавалися своїй природній лякливості та гріховній малодушності, а прийняли хрест, а відтак і радість вічного життя. Амінь.